Мала інтимна урбаністика

Січень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
73 переглядів

1.

Будь-яка з географічних мап сучасності засвідчує, що місто Львів лежить на північ і трохи на захід від міста, в якому я мешкаю. Місто Київ натомість якраз навпаки – на північ, але значною мірою й на схід. Проте одним із наслідків Другої світової війни стало те, що для подорожніх франківчан обидва міста розміщено ніби на одній лінії. Причиною цьому – зруйнований (уже й не знаю ким, німцями чи росіянами) залізничний міст через Дністер. Таким чином, усупереч географії, пасажирський поїзд №203 Івано-Франківськ–Київ спершу робить північно-західний ухил від місця остаточного призначення. До Львова він прибуває після трьох перших годин рейсу, раннього вечора. Майже всі виходять на перон, ще відносно свіжі й неаґресивні. Ті, які почали відразу після Франківська, докуповують алкоголь і вокзальні харчі. Інші також заповнюють паузу чимось корисним – приймають або віддають передачі, влаштовують собі короткотривалі побачення, дихають невагонним повітрям. До Києва ще майже дванадцять годин, що не так уже й зле.

Цією лінією, Франківськ–Львів–Київ, я реґулярно курсую чи не з сімнадцяти років. Не сумніваюся, що в її межах я декілька разів об’їхав Земну кулю. Але ця лінія для мене лежить не тільки у просторі.

Є в неї так само й часовий вимір. Львів був першим у світі містом, куди я одного разу подався з дому. Був початок липня, п’ята ранку, я ледве дочекався на вкритій росою привокзальній траві поїзда – не київського, а рахівського. Він іще недавно їхав крізь гори, це підтверджувалося не тільки залишками паморозі на дахах вагонів, але й великою кількістю закарпатських циган у всіх без винятку тамбурах.

Картина світу складалася в досконалу цілість. Невимовно повільний старезний поїзд з гір, магнетична близькість Центру Європи, Галичина за вікнами, чотиригодинне розхитування мандражу в собі самому, урешті – прибуття: все, включно з трамваями, бруківкою, псевдоготичною Ельжбєтою та рядом імпозантно-занедбаних кам’яниць на Городецькій, свідчило про досягнення мети (Європа! культура! свобода! кайф!).

Це виявилося надовго – на п’ять років і більше. Тому-то я часом знаходжу підстави називати свою юність «львівською». Я свідомий того, наскільки це відповідально. Сотні тисяч людей проживають свій час і місце, навіть не зауважуючи, що то, по-перше, юність, а по-друге, що вона львівська. Головне, я ніколи не в змозі до пуття пояснити комусь сторонньому, в чому її особливості, чим вона така відмінна. На згадку приходять лише якісь бузкові зарості, пляшка чорнила на Високому Замку, панорама старих дахів і мурів, а також музика, наприклад, «Джетро Талл», хоча при чім тут вона?

Усе це дуже непереконливо, вся ця «львівська юність», я згоден. Однак це принаймні щось у порівнянні з «київською молодістю». Бо то просто примара, яка постояла наді мною, сплячим, декілька років, чи то заманюючи, чи залякуючи, дихаючи в обличчя перегаром, а може, як висловився б хтось із радикальніших від мене майстрів слова, – смертю духовною.

У зв’язку з цим немає сенсу тут довше при ній залишатися.

2.

Але що там усе-таки з тією львівською юністю?

Передусім вона мала гіркий присмак. Це почуття називають розчаруванням. Це дуже добре почуття, страшенно плідне і глибоко творче, стверджують відомі мені автори «виховних романів». Розчарування виникає на тій невидимій межі, де доходить до зіткнення уявного з реальним. А що ця межа справді невидима, то й розчарування іноді може непомітно обернутися захопленням і навпаки.

Уявне місто Львів лежало на мальовничих зелених пагорбах, цілковито зберігаючи архітектоніку й архітектуру міста ще, либонь, середньовічного. З відчинених вікон там нон-стоп лунала клавесинна музика чи принаймні добрий симфо-рок, а дівчата з довгим волоссям і вінками на головах чекали на мене в траві поблизу фонтанів. В уявному Львові розмовляли тільки по-українськи, хіба що старі відьмаки й чарівниці...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі