Людина з простору свободи

Грудень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
75 переглядів

19 жовтня 2011 року помер професор Богдан Осадчук – історик і журналіст, професор-пенсіонер Берлінського Вільного університету, публіцист однієї з найвпливовіших европейських газет «Neue Zürcher Zeitung», викладач Українського Вільного університету в Мюнхені, від 1950 року – співробітник паризького часопису «Kultura». Про це повідомили всі польські медії, найбільші надрукували спогади про нього. З’явилися некрологи від президента Броніслава Коморовського, прем’єрміністра Дональда Туска й маршалка Сенату Боґдана Борусєвіча.

Професора поховали в Заклічині, невеличкому містечку за 30 кілометрів від Кракова, де він провів останні дні свого життя. З пагорба, на якому облаштовано міський цвинтар, у ясні дні видно Татри – найвищі польські гори.

В останню путь труну несли Мирослав Чех – журналіст і колишній депутат Сейму від української меншини в Польщі; Мирон Сич – депутат, що представляє українців у нинішньому складі польського парламенту; Павел Коваль – евродепутат і голова делеґації в комісії парламентської співпраці ЕС–Україна і Ян Маліцький – засновник східних студій у Варшавському університеті. Двоє поляків і двоє українців. Це була випадковість, але її можна вважати символом усієї життєвої діяльности Богдана Осадчука – діяльности, яка розподілялася між Польщею та Україною. Оце виняткове зацікавлення Польщею свідчило про його винятковість у середовищі повоєнної української еміґрації (де вельми поширеною була думка, що розмови з поляками не мають великого сенсу). Поза цим польським контекстом біографія Богдана Осадчука виглядає ніби ілюстрація до життєпису української інтеліґенції XX століття – до тих сторінок, де йдеться про чималу її частину, якій були притаманні довоєнні націоналістичні або комуністичні симпатії, воєнні спроби творити українські інституції на окупованій німцями території та повоєнну еміґрацію і зусилля, докладені, щоби привернути міжнародну увагу до української справи.

Коломия, Пінчув, Холм, Берлін

Він народився 1 серпня 1920 року в Коломиї, але незабаром опинився в Пінчуві, містечку в центральній Польщі, куди тодішня влада вислала за комуністичні симпатії його батька, вчителя Івана Осадчука. Випускні іспити він склав під час війни на українських курсах у Кракові. Дуже скоро долучився до роботи українського комітету в Холмі, мав чимало друзів серед мельниківців, які той комітет сформували спільно з петлюрівцями, однак їхнім намовлянням іти в партизанське підпілля не піддався. (Зрештою, частина його друзів-мельниківців теж не дійшла до підпілля, загинувши у братовбивчій війні від рук бандерівців. Це була одна з причин Осадчукового вельми критичного ставлення до бандерівської фракції ОУН). Зате він дослухався до поради одного з діячів холмського комітету і, як тільки трапилася нагода (вочевидь, 1940 року), почав навчання в Берліні (українці-галичани, на відміну від українців із Райхскомісаріяту Україна, мали право навчатися в Німеччині). В Університеті Гумбольдта він вивчав історію країн Східної Европи та Балкан, міжнародне право та східні мови, а маґістерську працю присвятив закарпатській пресі. Якраз перед від’їздом до Берліна він розпочав співпрацю з найбільшою на окупованій німцями території українською газетою, «Краківськими вістями» – саме тоді з’явився один із його псевдонімів «Юрій Чорноморський», який використовував також і після війни. Осадчук усвідомлював, як то небезпечно було жити в Берліні наприкінці війни, – але, як пізніше згадував, «хотів на власні очі побачити крах гітлерівської імперії».

Від Богдана Осадчука до Александра Кораба

Закінчення війни не принесло українцям безпеки. З одного боку, Совєтський Союз прагнув їх «репатріювати» (навіть і тих, які ніколи не були його громадянами), з другого – огульно звинувачував у колаборації з Третім Райхом. Тому серед українських еміґрантів стало поширеною практикою витворювання нових біографій, щоб...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі