Людина кількох епох

Червень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
183 переглядів

В.Домонтович. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. – Київ: Критика, 2000.

Трагедія останніх поколінь полягає в тому, що вони живуть уривками уявлень різних діб, тоді як вони належать новій, іншій, якої вони ще не уявляють собі.

Іронія, яку так полюбляв Віктор Платонович Петров, полягає в тому, що ці його писані ще 1946 року для мурівського есею слова збулися буквально. Він, близький до неокласиків не лише завдяки знайомству, а й світоглядними орієнтаціями, бувши одним із найяскравіших персонажів української культури ще першої половини століття, потрапив одразу в контекст «того, що прийшло вже після модерну». В контекст нової доби, яку він навіть не уявляв собі. В якій дивовижно знайшов своє місце і свого читача.

Ім’я Віктора Петрова пов’язують із виникненням в українській літературі модерного роману та жанру романізованої біографії. Він заговорив про свободу особистості. Він же її поставив під сумнів. Точно так само під сумнівом опинились і любов, і «святе» материнське почуття, і бажання як таке.

Петров полюбляв парадокси й суперечності, ретельно відшукуючи їх у щоденниках, спогадах, листуванні персонажів своїх біографічних творів. Кожного з них він намагався зобразити «об’ємно», вказавши на неоднозначність можливої оцінки. Та чи не найяскравіше поєднати непоєднуване йому вдалося у власному житті. І на роман-біографію сам Петров заслуговував чи не найбільше.

Та написати її було б нелегко. Бо перерахувати факти його біографії – не сказати нічого: в ній повно білих плям, а суперечностей стільки, що здається, ніби мовиться про різних людей, із цілковито відмінними життєвими позиціями та світоглядами. Петров пояснював таку «ускладненість» особливостями своєї епохи:

Час ущільнився. Сторіччя сконцентрувалося в подіях одного дня або кількох місяців. Кожна людина числить за собою кілька життєписів. Одне ім’я стало явно недостатнім для людини. Тотожність імени більше не відповідає зламам етапів. Над усім панує епоха. Функція людини за однієї доби одна, за іншої – інша. У зміні діб утрачає вагу сталість особи.

Можливо, тому й існують, окрім Віктора Петрова (якого, до речі, автор «Болотяної Лукрози», дистанціювавшись за допомогою псевдоніма, називає «своїм другом»), іще Віктор Бер, В.П., В.Плят, і нарешті, В.Домонтович. А може, така кількість цих іпостасей виникла просто завдяки його потребі все маскувати.

Між іншим, Петрову хотілося бачити таку рису і в інших. Зокрема, він підозрює в цьому й Пантелеймона Куліша, згадуючи, що той якось змушений був удаватися до містифікацій та підписувати свої тексти ім’ям знайомого, Миколи Макарова. Петров коментує це не як гру заради гри, а як прикру необхідність: «Вибитий з колії, Куліш плутає, він примушений плутати, він містифікує, він примушений містифікувати. Свою працю вій викопує як не свою, свою роль він грає як не свою... Те, що було спочатку нав’язаною зовні необхідністю, поволі стає звичайним modus’oм vivendi. Псевдонімність і вся плутанина псевдонімного існування стає поволі виявом його душі». Петров явно натякає на подібність обставин власного життя та персонажа свого роману, несприятливих для відкритості. Людина мусить підкоритись обставинам (або вдати покору), «зіграти» з ситуацією, щоб вижити.

Розрахунок Петрова, можна сказати, виправдався: йому таки вдалося уникнути деяких клопотів.

Критики сприйняли його роман «Дівчина з ведмедиком» (1928) переважно без особливих похвал. Більшість обмежилася нерізкими зауваженнями, чого не скажеш про статтю Ю.Циганенка «Буржуазні прояви і тенденції в українській пожовтневій літературі», опубліковану в «Літературнім архіві» 1931 року. Беручи до уваги, крім «Дівчини з ведмедиком» В.Домонтовича, ще й тексти Михайла Могилянського, Дмитра Борзяка та Гордія Брасюка, критик виводить («на чисту воду»?) цілу тенденцію не-радянського письма. Яким було ставлення до тенденцій, союзі в та груп із «неправильними...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі