Лицар ордену свободи

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

Недостатньо просто сказати: я існую.

Треба бути!

Станіслав Єжи Лєц

Було б несправедливо, проводжаючи 2009 рік, не згадати нашого всесвітньо відомого земляка Станіслава Єжи Лєца. Не можна сказати, що його в сучасній Україні не знають зовсім. Гострі, неперевершені за формою та парадоксальністю Лєцові фрази однаково охоче цитують із професорських катедр і політичних трибун, на газетних шпальтах та в «живих щоденниках» найрізноманітнішого смаку. Тож прикро, що 100-літній ювілей літератора в Україні – на землі його народження – видався загалом-то непоміченим. Це було б не дивно, якби він припав на 70–80-ті, коли Лєцові «непричесані думки» доводилося визбирувати переважно зі скупих фраґментів, що їх зрідка вміщувала на останній сторінці московська «Литературная газета». Відтоді багато чого змінилося, але й донині маємо лише одне видання «Непричесаних думок» у перекладі Андрія Павлишина (Київ: Дух і літера, 2006). Схоже, ми все ще не наважуємося розширити межі українського культурного простору, прийнявши в нього творчий доробок представників інших мовних і національних традицій. Засвоїти, як щось близьке та зрозуміле нам, як спільну культурну спадщину. Але ж не відкривши її для себе, мабуть, залишимося чужими для нової Европи, де розмаїття мов та культур не заважає становленню спільної духовної єдности.

Станіслав Єжи Лєц залишив власний слід у світовій культурі насамперед як «останній класик афоризму», «геній сатиричної філософської метафори». Набагато менше його знають як дисидента, правозахисника, адвоката. Як галичанина також: про його молоді роки, проведені у Львові та на Західному Поділлі, відомо небагато. А ще він поет, філософ, публіцист, перекладач. На його унікальному життєвому шляху йому траплялося бути й журналістом, і видавцем, театральним діячем і фермером, в’язнем концтабору, учасником антифашистського опору, партизаном, офіцером, дипломатом... Ну і, звісно ж, був він завсідником кав’ярень і блискучим інтелектуалом. І в усі часи та у будь-яких іпостасях – яскравим нонконформістом.

Лєц не залишив по собі розлогих мемуарів, резонно вважаючи, що «не існує біографії письменника, є лише життєписи творів». Хто ж він насправді, цей майстер довершених словесних прикрас: австрієць? поляк? єврей? галичанин? родовитий шляхтич? просто европеєць? Гадаю, не буде перебільшенням таке узагальнення: він був одним із найпомітніших у XX столітті творців неформального етичного кодексу особистости, що прагне обстояти свою незалежність перед тоталітарним оточенням. Автор вистраждав його, практично все свідоме життя творячи саме в умовах диктатур, коли лишень «сліпий і глухонімий громадянин є благодаттю для держави».

Майбутній літератор з’явився на світ 1909 року у Львові, який тоді був іще Лемберґом. Його батько, Бено де Туш-Лєтц (Benno de Tusch-Letz), був банкір, володів маєтностями на Поділлі та Буковині, резиденціями у Львові та Відні, де його предки отримали від цісаря титул барона. Мати, уроджена Адель Сафрін, належала до шляхетного роду євреїв-сефардів, в якому дуже цінували освіченість і культуру. Саме матері Станіслав найбільше й завдячував власним вихованням та особистісним становленням.

Перші роки його життя пройшли під цілковитою маминою опікою – у провінційних подільських маєтках Сафрінів у Шершенівцях і Тлустому (нині – Шершенівка та Товсте на півдні Тернопільської области). 1912 року пані Адель зі своїм малюком перебирається до Львова, де родині Туш-Лєтц належав фешенебельний будинок у центрі міста, на вулиці Словацького. Збереглося фото малого Станіслава удвох із батьком на тлі штучного пейзажу котрогось з Lemberger studio. Хлопчина зацікавлено й без натяку на позування вивчає зовнішність тата – той, звісно, у традиційному баронському циліндрі й чорному пальті. А барон із подивом дивиться на сина, вбраного вочевидь не за зразками тодішньої міської моди: у кожушок та смушкову сільську шапку,...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі