Листи до редакції «Критики»

Листопад 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
48 переглядів

Точність цитування – ввічливість критика

Тарас Шумейко в огляді часописів «І мертві, і живі, й напівнароджені» («Критика», 2001, ч. 7–8) заторкує, поміж багатьма іншими, і мою статтю (з невідомої причини не подаючи її назви) «Мій бідний protégé, або Після Гоголя», надруковану в «Кур’єрі Кривбасу» (2001, ч. 134, січень). Не знаю, що спонукало оглядача з доволі-таки розлогого тексту вилучити і прокоментувати одне-єдине місце, а саме – авторові міркування щодо відомої формули Григорія Грабовича про Шевченків «дуалізм» і спроба застосувати замість неї, зосібна у розгляді російськомовних повістей поета, поняття рольової настанови. Не знаю, а гадати не хочу...

Я не звернув би на цей коментар уваги; зрештою, як казав колись один мій старший колеґа, хвалять а чи лають – байдуже, аби не мовчали... До того ж нічого хосенного, ба навіть такого, що бодай купи держалося б, критик не сказав, натомість тон розмови відгонить зверхністю та зневажливою іронією, які, очевидячки, видаються п. Шумейкові ознакою літературної вишуканості... То, прецінь, краще б і промовчати. Не дає, однак, такої можливості прикрий рецидив застарілої хвороби – неточне, довільне цитування висловлювань опонента, вислідом чого є, річ ясна, кривдне перекручення його думок.

Наводячи з моєї статті слова про «приклади ситуативних ролей, що їх свідомо і цілеспрямовано (про що свідчать щоденники) обирає Шевченко» (наводячи неточно, має бути: «щоденникові записи»), п. Шумейко ставить три крапки і нібито продовжує цитату, «машкара приростала до лиця, Тінь (Der Schatten) – якщо скористатися термінологією К.Юнґа заступала собою Я (Ich), особистість (Самість, das Selbst) деформувалась...». Виходить, що процитоване після трьох крапок так само стосується Шевченка. Але ж, добродію, бійтеся Бога! У моєму тексті слідом за словами «обирає Шевченко» поставлено крапку і після неї сказано: «Цілісність особистості, її тотожність самій собі при цьому не порушуються жодною мірою, є лишень незбіг позірності й суті». А далі, в наступному абзаці, після: «Проблема, до речі, тією чи іншою мірою (хоча значно меншою, ніж у Шевченка, бо межа між співіснуванням і співжиттям з чужим середовищем тут є вельми хисткою) стосується і Гоголя» – йдеться вже про «машкару», «Тінь», «деформацію особистості»...

Певна річ, зі мною можна не погоджуватися, сперечатися, але ж навіщо сказане про Гоголя достосовувати до Шевченка?

Не маю підстав закидати авторові огляду злісний намір, проте дозволю собі нагадати старий і, бігме, непроминальний принцип літературно-критичної етики: точність цитування – ввічливість критика. А коли вже трапилося, що лихий поплутав, то не гріх би і перепросити, і то публічно. Хіба не так, пане Шумейко?

Юрій Барабаш

 

* * *

Професор Ігор Шевченко зараховує «марґіналізацію традиційної елітарної культури» до «найгірших ідей XX століття» й схвалює існування «ніш елітарної культури». (Див. його статтю «Традиційні еліти на бічних рейках»: «Критика», 2001, ч. 9. – Ред.) Це, на жаль, не належить до найкращих ідей XXI століття.

Шевченко визнає зумовленість тієї марґіналізації низкою соціальних, політичних та економічних причин, але йому бракує усвідомлення того, що ідея марґіналізації елітарної культури походить із елітно-культурного середовища. Індустріалізація, урбанізація, освіта, капіталізм і демократія створили альтернативи елітарній культурі й у такий спосіб відсунули на узбіччя цей соціальний феномен.

Проте саме прихильники елітарної культури – особливо з ліворадикального табору – заперечили екзальтовані заяви своїх ідеологічних опонентів із того ж таки елітного середовища, в якому затишно обом цим групам.

Те, що і прихильники, й противники елітарної культури спільно перебувають в одній ніші, промовляє само за себе. Модерне суспільство породило масову культуру, але так само й чималий прошарок начитаних, добре освічених і культурно вибагливих осіб, що неабияк цікавляться й масовою, й елітною культурами. То нащо ховатися по нішах, коли є стільки можливих «споживачів» елітної культури? Й багатьох інтелектуалів та митців ніші не ваблять. Вони цілком здатні творити й звертатися до так званої «пересічної добре освіченої людини». Тому не дивно, що культурне життя людини, яка не шукає культури в нішах, досить багате – хоча, ясна річ, їхні мешканці це заперечать a priori.

А хто ж вони, шукачі прихистку в нішах? Інтелектуали та митці, що зовсім не мають ідей або не спроможні їх висловити, тож мусять витворювати власні малозрозумілі мови. Щоб приховати брак уяви, вони оголошують свою нездатність до спілкування провиною інших, відтак доходячи висновку про власну вищість. Хтось тулиться до ніш через безсилля, хтось – через страх.

Не дивина, що культурна продукція мешканців ніш майже ніяк не дотикається «реального» світу. Їм до нього байдуже. Життя тече повз них, бо нікого насправді не обходить їхня сектантська колотнеча. Західні суспільства можуть собі дозволити, щоб якась частина їхніх еліт сиділа в нішах: зрештою, інтелектуальних і мистецьких сил не бракує й поза нішами. Пострадянським країнам загалом і Україні зокрема це піде на шкоду: надто тонкий тут прошарок культурної еліти. Але спокуса вчинити саме так може бути дуже великою: це ж наскільки вищим можна почуватися, погорджуючи огидним загалом.

Ганьба буде «Критиці», якщо зійде на манівці.

Олександр Мотиль, професор Ратґерського університету

 

* * *

Вельмишановні друзі,

хочу подякувати Вам за цікаву, професійну, справедливу статтю п. Олени Зінькевич в останньому числі «Критики». Факти, про які вона пише, справді кричущі. Певен, що її думки викличуть бурхливе неприйняття у більшості й захоплення талантом професіонала й сміливістю жінки у меншості. Це сумно, і дай Боже, щоб із плином часу щось змінилося й «меншовиків» побільшало.

Вітаю пані Зінькевич із прекрасною публікацією, а від «Критики» сподіваюся відкриття реґулярної музичної сторінки, де друкуватимуться не загальні навколомузичні статті, яких хоч греблю гати, а гострі й професійні огляди проблем та успіхів композиторів, музикантів і, звичайно ж, музичної критики: вона напевно-таки з’явиться в Україні! А Вам, панове, буде дяка за підтримку та сприяння.

З повагою, щиро

Володимир Рунчак

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі