Листи до редакції «Критики»

Червень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
65 переглядів

Шановна «Критико»!

Микола Рябчук, відповідаючи в четвертому цьогорічному числі «Критики» на лист Інни Булкіної, вичитує їй за її «інсинуації», що полягають у невідокремленні «далеко не кровожерного» Рябчука від малосимпатичного товариства з юдофобів, ізоляціоністів, «крипто-погромників» та просто бовдурів, – хоча розпочати свою відповідь мусив із вибачень за те, що раніше використав ім’я та приклад своєї опонентки як «своєрідну синекдоху» на позначення «значно ширшого та загальнішого явища». Тобто пан Микола ображений використанням синекдохи проти нього самого, і відповідає, до речі, знов-таки синекдохами (принаймні, особисто мені однаково важко повірити і в «крипто-погромництво» п.Рябчука, і в те, що п.Булкіна справді уявляє собі українців «автаркічними примітивами»).

Варто зазначити, що такий «взаємно синекдотичний» стиль публічної дискусії є і сам по собі «значно ширшим та загальнішим явищем», бо заміна реального опонента «уявно-узагальненим» – надто сильна спокуса, щоб у багатьох публіцистів вистачало бажання та сил їй опиратися.

Уявивши собі «бій із тінню», можна демонструвати глядачам ефектні «театрально-концертні» прийоми, які практично неможливі в реальному двобої.

Але спробуймо, облишивши синекдохи, повернутися від загального до конкретного, тобто до конкретної дискусії між «конкретним» (не узагальненим) паном Миколою і такою ж «конкретною» пані Інною.

Інна Булкіна вважає Україну своєю Вітчизною, хоча б навіть у буквальному тлумаченні цього слова. Натомість Микола Рябчук розглядає «співвітчизництво» диференційовано – у «політичному», «культурному» і навіть «духовному» сенсі. З-поміж цих категорій саме «духовне» співвітчизництво викликає найбільше запитань. Особливо загадковою є фраза п.Рябчука про «десятки» духовних співвітчизників п.Булкіної, яким психологічно комфортніше жити у світі стереотипних уявлень про українську культуру як провінційну, примітивну і взагалі нецікаву.

Мабуть, не «десятки», а мільйони громадян України знайомі з українською мовою та культурою значно гірше, ніж Інна Булкіна – за що ж саме вона попала до «top 100»? Цікаво також, кого сам Микола Рябчук уважає своїми «духовними співвітчизниками», і скільки приблизно він їх нараховує?

Концепція «культурного співвітчизництва» виглядає зрозумілішою, але і з нею не все ясно. П.Рябчук ілюструє її прикладом «чорномовних» тубільців і «біломовних» креолів, які «приречені» політично бути співвітчизниками, але культурно ними не є. Далі він стверджує, що перша група населення намагається витворити «власний культурний простір як частину світового», а друга – все ще ототожнює себе з «імперським» культурним простором, який і досі уявляється їй «єдиним». Але чи не є насправді розподіл на тих, хто досі перебуває чи вже не перебуває в «уявному просторі совєтсько-комуністичної утопії», «перпендикулярним» до розподілу за мовою? Не тільки україномовне створює власний український культурний простір як частину світового, і навпаки, багато з україномовного є тільки уламком «совкового», що від своєї україномовності стає вже «двічі провінційним». І долання провінційності, і ще глибше занурення в неї відбувається обома мовами.

Зрештою, чи варто в цьому переконувати Миколу Рябчука? Адже сама доцільність заснування «Критики» арґументувалася у «Слові головного редактора» тим, що «не весь діапазон інтелектуального дискурсу в Україні обслуговується українською». Чому згадка Інни Булкіної про «єдиний культурний простір» сприймається неґативно, як вияв «імперського» мислення, якщо в тому ж таки програмному документі «Критики» є і теза про те, що «за своєю суттю інтелектуальний простір є єдиний»?

Миколі Рябчуку не подобається той «аматорсько-ентомологічний» стиль, яким Інна Булкіна пише про те, що відбувається в Україні; але й сам він пише про діяльність п.Булкіної фактично саме в такому ж зверхньо-«ентомологічному» тоні, провокуючи роздратовану відповідь своєї опонентки. Чи виправданий такий тон в обставинах, коли «UA-нету» як частини єдиного інтернетівського культурного простору, на відміну від «RU-нету», практично не існує, і коли представництво української літератури в інтернетівських електронних бібліотеках є просто жалюгідним? (У найвідомішій у Рунеті «бібліотеці Максима Мошкова» україномовну літературу представлено лише творами Оксани Забужко, Михайла Коцюбинського та Леся Подерв’янського; Подерв’янський, що через двісті років після Котляревського прорубує українській мові «вікно у світ» – мабуть, є в цьому щось «глибоко символічне»!) Чи не варто було б замість цього подякувати Інні Булкіній за те, що вона, в міру своїх сил, дає комусь в Інтернеті знати про те, що Україна взагалі ще існує і в її «культурному просторі» щось відбувається? А якщо тон і рівень цих статей не задовольняють, то може, самому спробувати щось написати до того ж таки «Русского журнала» про те, що ж таки в тій бідолашній українській культурі діється насправді? А якщо часу немає власноруч писати, то може, підказати щось цікаве комусь іншому – а хоча б і тій самій Інні Булкіній, яка все одно туди щось пише?

Дозволю собі процитувати фраґмент одного запису з «книги гостей», що є на веб-сайті «Критики»: «За час, що пройшов, відколи я вперше побачив на цьому сайті посилання на форум, можна було створити новий Yahoo, я вже не кажу про приладнання сюди якогось стандартного форуму. Чи ми мусимо і тут мати підтвердження тези пана Рябчука про “моральну й інтелектуальну дистрофію майже 50-мільйонного населення”?». З того часу, як пан Іван Мохналь зробив цей запис, пройшло ще кілька місяців, а ситуація з форумом практично не змінилося. Але проблема, на мою думку, не стільки в тому, як цей форум організувати технічно, скільки в тому, чи є у авторів «Критики» бажання вести діалог з читачами не тільки на папері. Чи можна собі дозволити в наш час нехтувати Інтернетом як можливим середовищем для популяризації «україномовного інтелектуального дискурсу», і чи варто відштовхувати від себе тих, хто фактично також сприяє витворенню українського «власного культурного простору» – хай навіть і пишучи російською мовою в «Русском Журнале»?

З повагою,

Григорій Наумовець, Київ

g_naumovets@yahoo.com

* * *

Шановний пане Григорію,

Не заглиблюючись у суть дискусії Булкіна–Рябчук, до якої Ви долучилися, хочу зробити кілька зауваг до двох останніх абзаців Вашого листа – як працівник, відповідальний за технічний бік справи в «Критиці».

Форум «Критики» в Інтернеті існує вже кілька місяців, і технічно ніщо не заважає розгорнути там читацьку дискусію. Але Вашого листа розміщено на сторінках форуму 4 травня, і за два тижні (на момент написання цього листа) жоден український інтелектуал ніяк не зреаґував на нього і не продовжив дискусію. Отож проблема якраз зовсім не в тому, що «Критика» не має бажання «вести діалог із читачами не тільки на папері». Нашу газету, по-перше, робить усього кілька людей, а по-друге, вона, на відміну від «Пушкина», друкованої версії «Русского журнала», що виріс саме з інтернет-проекту, навпаки, перейшла шлях до інтернету від друкованої газети. Яка, зауважмо, реґулярно виходить і далі, хоч поволі, а все ж упевнено збільшуючи свій тираж – знов-таки, на відміну від «Пушкина», котрий не втримався на російському ринку.

Тому, може, творцям українського «власного культурного простору» варто переорієнтувати свої зусилля, витрачені на підкорення «RU-нету», на промоцію електронної «Критики» як маленького складника примарного «UA-нету». Тим більше, що група прихильників її форуму (на чолі з Іваном Мохналем) уже формується. А редакція радо прийме всі пропозиції та зауваження щодо «розкрутки» сайту «Критики», банерної реклами та інших атрибутів, які дозволяють не нехтувати Інтернетом «як можливим середовищем для популяризації “україномовного інтелектуального дискурсу”».

З повагою,

Олег Сохань

osokhan@gilan.uar.net

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі