Листи до редакції «Критики»

Січень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
79 переглядів

Прочитала останнє число «Критики». Цілком згодна з Ярославом Грицаком, що в наших «інтелектуальних колах» усталився погляд на критику (у вужчому розумінні) тих чи інших творів і праць як на обов’язково неґативну оцінку з відповідними (в дусі 30-х чи 70-х років) «висновками». Чи не тому будь-який більш-менш ґрунтовний аналіз (який не може обійтися без зауважень і полеміки) сприймається як особиста, корпоративна або навіть національна образа?

Перейду до критики «Критики». Це, може, й не зле, що часопис має улюблені теми й улюблених авторів. Одна з улюблених тем – критика «російського імперіалізму», але при цьому за все існування часопису тут, здається, жодного разу не виступали самі російські публіцисти (котрі, як відомо, дотримуються різних поглядів на зазначений предмет). Хоча, здавалось би, організувати такі статті було б неважко – принаймні, польські автори виступають у «Критиці» ледь не щономера.

«Критика» – єдине з українських видань, що заслуговує назви феміністичного. Це прекрасно! (Особливо зворушливо феміністичні постулати виглядають у чоловічих устах – на устах? – головного редактора). Перші статті на цей предмет були свіжими – і тому цікавими. Далі почалися повтори. Взагалі, боюся, що з трагічним відходом Соломії Павличко нашому фемінізмові загрожує обезголовлювання в прямому (інтелектуальному) значенні, а відтак скочування в істерику й вульґарність.

Сказане не стосується статті п.Грабовської – вона написана спокійно і достойно. Але й тут зустрінемо улюблені феміністичні випади проти «ідеї матері» – будь то мати-Україна чи мати Лесі Українки (ніби у феміністів-феміністок немає матерів, якщо навіть вони самі не є матерями). Тим часом, не сказала б, що образ мужнього козака в шароварах, як символу українського народу, розтиражований менше, ніж образ України-неньки, до того ж ми тут не є якимсь нещасливим винятком, бо батьківщини абсолютної більшості народів Землі – жіночого роду! І якщо наші чоловіки мають певні чоловічі проблеми (з чим я можу погодитися), то вочевидь не через пестливі дитячі імення, даровані їхніми матусями...

Але ж пан Грабович на повному серйозі вважає, що трагедія Лесі Українки почалася саме із здрібнілих сімейних прізвиськ і самого її псевдоніму, «нав’язаного» Оленою Пчілкою, яка й сама була не що інше, як псевдонім! Воно, може, й справді в Гамериці вже не згадують Марка Твена і пишуть на «Пригодах Тома Сойєра» ім’я Семюела Клеменса, хоч і не дуже віриться. А от що не тільки дітей в родині, а й президентів та прем’єрів звуть не Вільямами та Ентоні, а Білами та Тоні, – це факт, який пан професор заради справедливості мав би теж назвати «упупєнєм»!

Інша улюблена тема – шевченківська. В №12 маємо статтю Олександра Гриценка, котра, між іншим, повторює і тему, і концепцію раніше друкованої в «Критиці» статті того-таки Грабовича про «образ Кобзаря» в образотворчому мистецтві. То чи не ліпше було б шановному авторові надрукувати свою розвідку в іншому виданні і не перетворювати «Критику» в якісь «Шевченкознавчі зошити»? Тим паче, що українська література XIX століття (поза Шевченком) у «Критиці» фактично не розглядається. А було б цікаво, наприклад, прочитати про тогочасний український роман після всіх дотепних і не дуже дотепів, випущених у бік Панаса Мирного та Нечуя-Левицького в різних інтерв’ю та есеях наших поборників модернізму й постмодернізму.

До речі, складається враження, що «Критиці», як і вітчизняній літературній критиці загалом, бракує авторів, котрі могли б аналізувати мистецькі твори з погляду форми, стилю – а не тільки з огляду на «тему та ідею». Не йдеться наразі про аналіз строфіки, ритміки чи там системи римування (хоча, чому б і ні?). Але як можна писати про поетів (чи й про таких прозаїків, як Андрухович та Іздрик), оминаючи «формалістичні» та «структуралістські» підходи? Взагалі, «політична», «історична» та загальна культурологічна частини «Критики» є значно ліпшими (переважно й цікавішими), ніж власне літературна частина – хоча, здавалось би, саме художня література мала б стояти в центрі уваги вашого видання.

З повагою,

Квітка Цимис (root@ao1.com)

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі