Листи до редакції «Критики»

Квітень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
41 переглядів

Дещо про принципи

У березневій «Критиці» рецензент п. Іванка Франко стверджує: мій допис «Українські вибори: до і після», вміщений у лютневій «Сучасності» – «ніщо інше, як дещо розширений передрук» моєї-таки статті «Революція шукає переможця» («Критика», ч. 12, 2004). А відтак «така візія того, як має поводитися відповідальний автор, не може не дивувати читачів». Перепало й редакції «Сучасности», яка «посміла не впізнати тексту, вже друкованого три місяці тому».

Дописка від редакції пера п. А. М. взагалі змушує згадати тон, яким раніше викликали на дуель: «Редакція “Критики” вельми сприкрена цією малопривабливою історією, але воліла б тлумачити її як непорозуміння, а не як відверто недружній крок з боку видання-конкурента або черговий вияв очевидної непрофесійности. В кожному разі, чекаємо на пояснення та, звісно, на вибачення».

Отже, спершу пояснення. Моя стаття з «Критики» писалася (на прохання редакції) по гарячих слідах найдраматичнішої фази Помаранчевої революції – відразу ж після 8 грудня, коли парламент ухвалив «великий пакет». Стаття для «Сучасности» (так само на прохання редакції) – відразу після «третього туру», наприкінці того ж таки грудня.

Обидві статті – погляд на революційні події людини, яка відігравала в тих подіях певну (хоч і, безумовно, скромну) роль. Обидві статті писалися поміж інших обов’язків автора, пов’язаних із його громадською діяльністю. А відтак «хроніка революції» (використовую означення п. рецензентки) там справді та ж сама. Ба більше – автор використав для цієї хроніки фраґменти різних своїх-таки дописів, уміщених в інтернеті й у газетах. І не вважає, що порушив тим якісь професійні чи етичні вимоги.

Але при всьому тому дві статті далеко не тотожні, в чому легко переконається кожен неупереджений читач. Тому вкажу лишень на очевидні відмінності. Три сторінки тексту з «Сучасности» відсутні в «Критиці», перші пів шпальти з «Критики» відсутні в «Сучасності». А головне – засновок і висновок обох статтей цілком різні. Якщо в «Критиці» для автора головним є те, що після першої фази Помаранчевої революції українська «tabula rasa» вже ніколи не зробиться «tabula russa», то в «Сучасності» є короткий аналіз перспектив нової влади (на жаль, чимало ризиків, на які вказав автор, вже встигли справдитися). Зрозуміло, що в «Критиці» цього аналізу не могло бути з огляду на час написання статті. А відтак переконаний: говорити про «дещо розширений передрук» є, лагідно кажучи, певним перебільшенням.

І, нарешті, про головне. Гнів п. А. М. спрямований не лише на «непрофесійного автора», а й на редакцію «видання-конкурента». Мушу зізнатися: попри відомі мені міжособистісні проблеми, я ніколи не сприймав «Критику» та «Сучасність» як конкурентів. Бодай тому, що жменька читачів «Критики» й жменька читачів «Сучасности» – це крапля в потенційному українському читацькому загалові. Й тому, що ці дві жменьки лише дуже невеликою мірою перетинаються поміж собою. Своїм же завданням публіциста (який, правильно чи ні, але намагається не замикатися у вежі зі слонової кости) я вважав не так тішити самолюбство панів редакторів, ретельно міняючи місцями підмет і присудок у кожній фразі, як достукатися до якомога ширшої авдиторії.

Тому, гадаю, риґористичні претензії п. А. М. будуть цілком обґрунтовані лише тоді, коли і «Критика», і «Сучасність» матимуть наклад і вплив бодай якого-небудь американського, британського чи хоча б польського видання аналогічного профілю. Чого я щиро бажаю обом редакціям...

До того ж часу я ані проситиму вибачення, ані викликатиму на дуель п. А. М. за справді неприпустимий (на мою думку) тон його допису. Натомість шануватиму право п. А. М. мати власні уявлення про те, як слід вести часопис, і водночас шануватиму своє право обирати, з якими виданнями співпрацювати надалі.

Максим Стріха

 

Дещо про засади

«Критику» задовольняють пояснення, що їх надав п. Стріха, хоча ми сподівалися почути їх радше від редакції «Сучасности», ніж від нашого вельмишановного автора. Водночас ми хотіли б зазначити, що наші вимоги в цьому питанні, здається, не є ані надто риґористичними, ані надто обтяжливими для будь-кого, тим паче образливими. Адже нам не йдеться про засадничу неприпустимість recycling’у в тій чи тій формі, дослівних передруків або змінених чи розширених версій із переставленими підметами та присудками, – хоча «Критика» й вельми неприхильно ставиться до такої практики, але зазвичай не проскрибує схильних до неї авторів. Зрештою, це, мабуть, питання конвенції, а не етики, і якщо нам годі накинути інтелектуальній спільноті свої уявлення про норму (цілком усталену для тих-таки американських, британських чи польських видань аналогічного й неаналогічного профілю), на те нема ні ради, ні «інших письменників». Тому наразі ми вимагаємо тільки, – насамперед, від колеґ-видавців, але, звісно, покладаємося і на авторську сумлінність, – щоби всі подальші републікації чи трансмутації друкованих у «Критиці» текстів супроводжували посилання на джерело першодруку чи-то первісної версії. І тут ні до чого ані амбіції, ані наклади, ані впливовість того чи того часопису (власне, як і у випадку згаданих американських та інших видань, вона є похідною від впливовости наших авторів – не ми їх популяризуємо, а вони створюють собі свою авдиторію, послуговуючися нашими шпальтами як засобом) – мова лише про найпростішу конвенцію, при самій межі цивілізованих стосунків і корпоративної коректности.

На цьому, попри відсутність вибачень з боку «Сучасности», обговорювану тему можна вважати вичерпаною. Втім, у листі п. Стріхи є один момент, – уже за рамками проблеми recycling’у та конвенцій, – який, мабуть, потребує додаткового витлумачення. Це питання про те, чи є «Критика» та «Сучасність» конкурентами, і якщо є, то в якому сенсі. Звісно, коли ми називали «Сучасність» виданням-конкурентом, нам не йшлося про конкуренцію у власне економічному сенсі – на щастя чи на жаль, те, чим ми займаємося, надто далеке від «бізнесу» в строгому розумінні, тож жодні наші зусилля, так само, як і авторитет наших дописувачів, не наближають нас до того стану речей, коли починається змагання за зиск. Не йшлося нам також і про змагання за (справді вельми нечисленну) авдиторію – на відміну від п. Стріхи, ми припускаємо (спираючися, зокрема, на дані власних опитувань, щоправда, доволі доморобних), що «жменьки» наших читачів неабияк перетинаються, і ті, хто нас і «Сучасність» реґулярно читають, можуть собі дозволити витрачати щомісяця декілька зайвих символічних гривень, купуючи обидва часописи (зрештою, що ж їм іще читати?). Втім, ми аж ніяк не можемо погодитися, коли нам кажуть, буцімто «Критика» із «Сучасністю» існують в одному ідеологічному та дискурсивному полі й разом втілюють українську ліберальну опінію. Саме тут ми потребуємо розрізнення. Звісно, свого часу «Сучасність» була одним із речників новітнього українського лібералізму, і то чи не найпослідовнішим і найвпливовішим. Утім, часи Шереха та Лисяка-Рудницького, на жаль, давно минули, так само, як і часи, коли на тих шпальтах з’являлися Андруховичеві «Рекреації» чи Осадчукові есеї. І хоча сьогодні в «Сучасності» час до часу друкуються автори, що їх давно вже потрактовують як «критиківську спільноту» (насамперед, той-таки Максим Стріха чи, скажімо, Микола Рябчук), очевидно, що «Критика» та «Сучасність» посідають дуже далекі, сливе діяметрально протилежні позиції – хай навіть у широко витлумаченому просторі нашого лібералізму. Звісно, з огляду на формат редакційної репліки ми змушені обмежитися тут самою лише напозір бездоказовою декларацію – тема ця надто «важлива й актуальна» і потребує окремого докладного аналізу, що його сподіваємося дістати від колеґ-дискурсологів або істориків ідеї. Наголосимо тільки, що йдеться нам про конкуренцію глибшу, змістовнішу та засадничішу, ніж уявні «міжособистісні проблеми» – про змагання за ліберальний дискурс. І то, завважмо, що «Критика» не є в жодному сенсі «партійним» часописом – наші публікації, ба навіть уже сам склад редакційної колеґії, засвідчують неабияк широкий діяпазон ідеологічних відтінків, – але водночас очевидна і цілком певна тенденція ліберального скепсису, постмодерної відкритости та демократичного мультикультуралізму. Натомість «Сучасність» (і це, безперечно, її право, яке мусимо шанувати), схоже, дедалі більше схиляється до значно консервативнішої, просякнутої патосом нативізму й етноцентризму візії і минувшини, і сьогодення, і, ясна річ, майбутнього – досить лише згадати такі прикметні публікації, як «Двадцять років єврейської державности» Сергія Білоконя чи «Яка Україна потрібна Польщі?» Сергія Грабовського. Власне, мабуть, саме в цьому полягає наша головна відмінність і саме майбутнє становить основний об’єкт нашої конкуренції: в майбутньому, за версією «Критики», є місце навіть і для найнесучаснішої «Сучасности». Але чи лишиться місце «Критиці» у майбутньому за версією «Сучасности»?

А[ндрій] М[окроусов]

відповідальний редактор «Критики»

P. S. Переходячи до першої особи, мушу сказати, що мене неабияк збентежило сприйняття мого, здавалося б, досить відстороненого патосу як «гніву», а цілої «дописки» – як ледве не виклику на дуель. Адже картель передбачає насамперед особисту образу, а я, попри всю відданість «Критиці», не потрактовую свою службу в ній аж так тоталітарно, себто не сприймаю часопис як продовження власного тіла чи душі. Тому й не схильний переносити суто ділову колізію, до якої залучено дві редакції й одного автора, в особистісний план стосунків між таким собі А. М. і щиро шанованим Максимом Стріхою. Для дуелі, бодай умовної, немає жодних підстав. Та й мені, далебі, геть зовсім чужа старосвітська лицарська система цінностей, що уможливлює дуелі, хай навіть віртуальні, – дякувати богові, я лише добрий міщанин, хоча й працюю в критичній «Критиці».

А. М.

Автори
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі