Сучасний Гаврилюк
Тарас Девдюк
В інтернетному варіянті газети «Критика» (2002, ч. 1–2) прочитав статтю Анни Білої, яка поділилася з читачами втіхою від спілкування з «вербальним тілом» Івана Андрусяка. Тут, можливо, є натяк на те, що Андрусякове тіло формувалося і сформувалося в гуцульському селі Вербовець, звідкіля воно родом. Але це лише вербальне припущення.
Ішлося також про впливи (чи паралелі, чи коливання) не лише пропонованого «тіла» (автора, тексту) на інші тіла і навпаки, але й інших авторів з іншими авторами (тілами, текстами). Але це, на мою ліберальну думку, були не стільки аналогії, скільки псевдовпливи. Тому і з’явилася така нагода чіткіше окреслити «тілесні» контури текстовости Івана Андрусяка в поезії, в жодному разі не наклавши грубі лінії на його блискучу метафористичну прозу.
Природа метафори, всупереч її абстрактній траєкторії, розрахована передусім на «точність». Тимчасом Андрусякова метафора є такою, яка не бере на себе жодних обов’язків і не відповідає за жодні наслідки...
Тут постає ефект «не в результаті розмивання семантики» – «плаваючої семантики», вдається Анна Біла до вислову Анатолія Дністрового, – «а внаслідок її повної деструкції та переходу до фонетичного принципу письма». Іншими словами, від «плаваючої» семантики – до семантики потопаючої.
Дослідниця наводить цитату з тексту, говорячи про можливу перспективу «повної профанації метафори», «тотальної деструкції мови як знакової системи» у сприйманні читача, – в цьому контексті, зауважимо, спрацьовує механізм недооцінки читача (його інтелектуальних та емоційних можливостей). Вона коментує «прозір між семантикою та фонікою» як «плідний для мови, як і будь-який експеримент з “розхитуванням” парадигматичних ланок»:
дівчина знає м’ясо зійшло з води
холод зайнявся за нами і вкрився бризом
холод як пава кигиче устань і йди
але щоночі зринає патруль над безом
мислимо вийти разом з кожного викупу
мислимо пити воду якої нема
хай забере мене з ночі ця біла вивірка
вона не поставить крапку над обома...
Дослідниця має рацію, кажучи про експериментальне розхитування поетом парадигматичних ланцюгів, але наведений Андрусяків текст коментаря Анни Білої не підтверджує, навпаки – віддаляє його на милю (або й на дві) від експерименту. Мені б не хотілося піддавати аналізові цей глибокої внутрішньої напруги уривок (особливо перший квазі-інтимного змісту рядок), але синтезу... – синтезу він підлягає безперечно, адже вся строфа виступає метафорою смерти.
Можна говорити і про інше чітке прочитання Андрусякової самодостатньої цитати-образу, але й у тому разі все зводитиметься до спільного згаданого раніше знаменника... Зрештою, можна побачити зв’язок: «йти по дорозі, якої нема» (Тарас Мельничук) – «пити воду, якої нема» (Іван Андрусяк).
Андрусяк пише метафорою, якої нема...
Переважно у своїх творах взамін метафори він використовує її замінник. Непересічність Андрусяка в тому, що він пише не метафорами, а меторами. А щодо деструкції мови, то можна згадати про поетів редакції «Назустріч», де Антонича особливо зацікавлював Володимир Гаврилюк. Заходами В.Ласовського вийшла єдина його збірка поезій «Сольо в тиші» (звернімо увагу, що з її назвою перегукується назва збірки Андрусяка – «Отруєння голосом»).
«Можна сказати, що Гаврилюк був типом “поета для поетів”, він нагромаджував різноманітні поетичні образи не раз без ніякого зв’язку, поєднуючи їх тільки настроєм», – знаходимо у передмові до «Зібраних творів» Богдана-Ігоря Антонича (Нью-Йорк–Вініпеґ, 1967, зредаґували Святослав Гординський і Богдан Рубчак).
І навіть якщо визнати слушність окремих дослідників, що поезія тодішнього Гаврилюка «не мала, фактично, жодної мети», не давалася заанґажувати себе в життєві проблеми, то поезія сучасного Андрусяка яскраво компенсує цю «прогалину». Хоч би як там було...
Допоможіть нам дієво, своїм гаманцем, а не лише словами підтримки – передплатіть електронний доступ або друкований часопис сьогодні і насолоджуйтеся найкращою аналітикою та есеїстикою, що пропонує Україна.
❤ Дякуємо!
Якщо ви уже є дійсним передплатником електронного видання, будь ласка, .
Передплатити – уже від 80.00 дол. на рік »і отримати безлімітний доступ до нових та архівних статтейАвтори
Категорiї:
Вибір «мови як персонажа» парадоксально стає прокляттям, а не нагородою, якщо його розглядати з погляду ефективного конструювання національної ідентичности.
Долучіться до дискусії!