Листи до редакції «Критики»

Грудень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
144 переглядів

Сучасний Гаврилюк

Тарас Девдюк

В інтернетному варіянті газети «Критика» (2002, ч. 1–2) прочитав статтю Анни Білої, яка поділилася з читачами втіхою від спілкування з «вербальним тілом» Івана Андрусяка. Тут, можливо, є натяк на те, що Андрусякове тіло формувалося і сформувалося в гуцульському селі Вербовець, звідкіля воно родом. Але це лише вербальне припущення.

Ішлося також про впливи (чи паралелі, чи коливання) не лише пропонованого «тіла» (автора, тексту) на інші тіла і навпаки, але й інших авторів з іншими авторами (тілами, текстами). Але це, на мою ліберальну думку, були не стільки аналогії, скільки псевдовпливи. Тому і з’явилася така нагода чіткіше окреслити «тілесні» контури текстовости Івана Андрусяка в поезії, в жодному разі не наклавши грубі лінії на його блискучу метафористичну прозу.

Природа метафори, всупереч її абстрактній траєкторії, розрахована передусім на «точність». Тимчасом Андрусякова метафора є такою, яка не бере на себе жодних обов’язків і не відповідає за жодні наслідки...

Тут постає ефект «не в результаті розмивання семантики» – «плаваючої семантики», вдається Анна Біла до вислову Анатолія Дністрового, – «а внаслідок її повної деструкції та переходу до фонетичного принципу письма». Іншими словами, від «плаваючої» семантики – до семантики потопаючої.

Дослідниця наводить цитату з тексту, говорячи про можливу перспективу «повної профанації метафори», «тотальної деструкції мови як знакової системи» у сприйманні читача, – в цьому контексті, зауважимо, спрацьовує механізм недооцінки читача (його інтелектуальних та емоційних можливостей). Вона коментує «прозір між семантикою та фонікою» як «плідний для мови, як і будь-який експеримент з “розхитуванням” парадигматичних ланок»:

дівчина знає м’ясо зійшло з води

холод зайнявся за нами і вкрився бризом

холод як пава кигиче устань і йди

але щоночі зринає патруль над безом

мислимо вийти разом з кожного викупу

мислимо пити воду якої нема

хай забере мене з ночі ця біла вивірка

вона не поставить крапку над обома...

Дослідниця має рацію, кажучи про експериментальне розхитування поетом парадигматичних ланцюгів, але наведений Андрусяків текст коментаря Анни Білої не підтверджує, навпаки – віддаляє його на милю (або й на дві) від експерименту. Мені б не хотілося піддавати аналізові цей глибокої внутрішньої напруги уривок (особливо перший квазі-інтимного змісту рядок), але синтезу... – синтезу він підлягає безперечно, адже вся строфа виступає метафорою смерти.

Можна говорити і про інше чітке прочитання Андрусякової самодостатньої цитати-образу, але й у тому разі все зводитиметься до спільного згаданого раніше знаменника... Зрештою, можна побачити зв’язок: «йти по дорозі, якої нема» (Тарас Мельничук) – «пити воду, якої нема» (Іван Андрусяк).

Андрусяк пише метафорою, якої нема...

Переважно у своїх творах взамін метафори він використовує її замінник. Непересічність Андрусяка в тому, що він пише не метафорами, а меторами. А щодо деструкції мови, то можна згадати про поетів редакції «Назустріч», де Антонича особливо зацікавлював Володимир Гаврилюк. Заходами В.Ласовського вийшла єдина його збірка поезій «Сольо в тиші» (звернімо увагу, що з її назвою перегукується назва збірки Андрусяка – «Отруєння голосом»).

«Можна сказати, що Гаврилюк був типом “поета для поетів”, він нагромаджував різноманітні поетичні образи не раз без ніякого зв’язку, поєднуючи їх тільки настроєм», – знаходимо у передмові до «Зібраних творів» Богдана-Ігоря Антонича (Нью-Йорк–Вініпеґ, 1967, зредаґували Святослав Гординський і Богдан Рубчак).

І навіть якщо визнати слушність окремих дослідників, що поезія тодішнього Гаврилюка «не мала, фактично, жодної мети», не давалася заанґажувати себе в життєві проблеми, то поезія сучасного Андрусяка яскраво компенсує цю «прогалину». Хоч би як там було...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі