Листи до редакції «Критики»

Серпень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
57 переглядів

Шановний пане Рябчук!

Є прикро подати Вам до відома, що достава Вашого журналу на нашому терені є в руках некомпетентного англосаса у Гарвардському Інституті, та приходиться отримувати прямо з Києва або через новостворене підприємство Ґлобаль Сентре – проваджене «співвітчизнянниками» по 1/3 ціни, яку жадає Гарвардський представник.

Журнал вартісний, але спосіб розповсюдження є критичним, про що Вам слід знати.

З пошаною,

І.А.Гриневич

Торонто, Канада

 

Відповідь редактора:

Якби пан Гриневич обмежився цим листом до редакції, я також написав би йому приватного листа, подякував за прихильну увагу до нашого часопису та за висловлені критичні зауваження, а заразом і заступився б за наших колеґ у Гарварді, котрі за свою безкорисливу допомогу «Критиці» зовсім не заслуговують тих дошкульних і, я б сказав, навіть образливих формулювань, до яких п.Гриневич, на жаль, удається. Проблеми «Критики» – це великою мірою проблеми усіх українських видань і загалом усієї України, зануреної у безпросвітний економічний хаос. І зовсім не вина Гарвардського Інституту, що нам тут, в Україні, кожного дня доводиться боротися за виживання, за фонди, за виконання партнерами своїх зобов’язань, за дотримання термінів, за якість видання (в країні, де майже все – неякісне), за провідних авторів, зрештою, яких інтенсивно перекуповують напівжовті російськомовні газети та інші багатші від нас «фірми».

Але, виявляється, п.Гриневич цілком по-совєтському, не чекаючи відповіді й з’ясування дрібних непорозумінь, написав «тєлєгу» куди слід, а саме – президентові Гарвардського університету Нілові Руденстайну, поінформувавши «керівні органи» проте, що капосні професори з Українського дослідного інституту заробляють, мовляв, шалені гроші на нелегальному бізнесі – перепродуючи втридорога «Критику» довірливим американцям. Оскільки дописувач люб’язно надіслав нам копію цього «доносу», вважаємо за доцільне цей текст зацитувати (в перекладі з англійської):

«Нещодавно я відвідав Україну, – повідомляє п.Гриневич, – і 3-го травня в книгарні «Наукова думка» у Києві, на вул. Грушевського 4, придбав березневе число «Критики», заплативши за нього 2,20 гривень, після чого відіслав це число на власну [канадську] адресу, заплативши за це 2,60 гривні, тобто потративши в сумі 4,80 або, в перерахунку на долари (1:4), – $1,20. Беручи до уваги, що Український інститут розповсюджує «Критику» в США по 5 дол. за число, легко підрахувати різницю – $3,80, або ще три додаткових числа «Критики»... Я не берусь оцінювати академічні чесноти вашого Р.Шпорлюка, але проведене мною розслідування дає підстави засумніватися в прозорості інститутсько-шпорлюківської філантропії. Враховуючи, що Р.Шпорлюк [директор Українського дослідного інституту в Гарварді] сподівається цю справу закрити (себто сховати кінці у воду), я змушений якнайширше оприлюднити свої спостереження перед усіма своїми друзями і знайомими».

Не знаю, до яких ще інстанцій понадсилав чи збирається надіслати свої «спостереження» п.Гриневич, але та суміш неправди і напівправди, яку він вирішив «оприлюднити» (не кажучи вже про брутальний тон, органічно притаманний канадському публіцистові) змушує мене відповісти йому публічно від імені всієї редакції.

Отже, чистісінькою вигадкою, себто брехнею в листі п.Гриневича є те, що він буцімто відіслав примірник «Критики» з Києва до Канади за 2,60. Навіть коли б «Критика» була невагомою, то й тоді за простого листа до Канади він мусив би заплатити 2,68. Але «Критика» важить понад сто грамів, себто платиться за неї як за 250-грамовий лист, і коштує це (разом із великим конвертом) майже шість гривень, себто півтора долари.

Значно небезпечнішою, однак, є та напівправда, яку формулює в своєму листі п.Гриневич і яка полягає в тому, що «Критика» справді коштує у книгарні 2,20, себто 55 центів, а проте – і цієї другої половини правди п.Гриневич, на жаль, не каже – 2,20 гривні становлять лише одну четвертину її реальної вартості. Річ у тім, що хоч би як ми економили редакційні фонди (на зарплатні, гонорарах і т.д.), є витрати, які в Україні нітрохи не менші, аніж в Америці та Канаді (наприклад, папір), а коли врахувати божевільні податки та монопольне становище друкарів, поштовиків тощо, то відповідні ціни виходять навіть більшими від світових. Таким чином немає підстав дивуватися, що «Критика» коштує в Америці приблизно так само, як і аналогічні американські видання (наприклад, «The New York Review of Books»). Так само (тільки без вартості авіапошти) вона мала би коштувати й в Україні – майже 9 гривень. Але – хто здатен тут купувати газету, хоч би й найкращу, за такою ціною? Може, пенсіонери, які отримують (чи, власне, місяцями не отримують) своїх 50 гривень? Чи, може, науковці, вчителі та інші «гнилі інтелігенти», що працюють за 150–200 гривень на місяць (і теж місяцями їх не отримують)? Авжеж, в Україні є багатії, здатні платити і 9, і 99 гривень – але не за інтелектуальне й тим більше не за україномовне видання.

Таким чином нам доводиться шукати гроші по різних фундаціях і приватних спонсорах, щоб знизити ціну «Критики» в Україні з дев’яти до двох гривень – спеціально для бідних українських покупців. Якщо пан Гриневич зараховує і себе до тих злидарів, котрі отримують пересічно 200 гривень на місяць, ми готові і йому висилати «Критику» не за 9, а за 2 гривні на місяць (плюс поштові витрати). І взагалі, кожен мешканець Америки і Канади, що живе за межею бідності, може звернутись до нас – і отримувати «Критику» за третину ціни, не вдаючись до посередницьких послуг торонтського підприємства Ґлобаль Сентре. Бо те, що роблять наші «співвітчизнянники» з Global Centre, до послуг яких закликає вдаватися пан Гриневич, юридичною мовою називається піратство (знаменно, що цим займаються «співвітчизнянники», а не такі нелюбі панові Гриневичу «анґлосаси», котрі мають дещо інше уявлення про право, а заразом і про етику). Економічною ж мовою це називається перепродажем субсидованої вартості: спритні «співвітчизнянники» йдуть у притулок для жебраків (себто в Україну), отримують благодійницьку миску супу задарма (чи за якусь мінімальну, суто символічну ціну), а тоді продають цю миску в сусідньому ресторані за 1/3 середньоринкової ціни – на радість деяким, далеко не найбіднішим, покупцям. Виходить, отже, що десятки канадських та американських спонсорів жертвують гроші, аби здешевити періодику для зубожілих українських інтеліґентів, – а тим часом деякі їхні (не завжди зубожілі, гадаю) співвітчизники ласують цією штучно здешевленою періодикою, себто спонсорськими грошима своїх же земляків.

Шахрайство, вочевидь, існує не лише в Україні, а й в Америці. З газет ми знаємо, що деякі американки отримують допомогу як самітні матері, хоч насправді мають чоловіків (проте шлюбів зумисне не реєструють). Інші примудряються отримувати допомогу з безробіття одночасно в кількох містах. Ще інші – продають харчові талони і т.д., й т.ін.

Україна не є поки що правовою державою, і тому боротися з діяльністю закордонних і місцевих піратів нам досить важко. Єдине, що нам лишається, це апелювати до сумління – якщо не самих наших «співвітчизнянників», то принаймні їхніх клієнтів. Передплачуючи «Критику» за реальною, а не субсидованою ціною, ви підтримуєте не Гарвард, і навіть не конкретних працівників редакції, а саме видання і, в певному сенсі, конкретних читачів в Україні, котрі завдяки вам мають змогу читати «Критику», купуючи її за дві гривні, а не за дев’ять.

Микола Рябчук,

відповідальний редактор

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі