Листи до «Критики». Соціяльний контекст мовного вибору

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
66 переглядів

Україна здобула незалежність – політичну, проте не економічну чи культурну – мирним шляхом, і тому еліту старого режиму не було ані засуджено, ані вигнано, а інфраструктуру виробництва та розповсюдження, що тримала Україну в російськомовному просторі, не розібрано. Але щоб здобути культурну незалежність, Україна повинна залишити російськомовний простір і приєднатися до англомовного, як це зробили Монголія та Польща. Саме так Україна й усі її громадяни стануть невідокремною частиною Европи та світу. Й через це не можна обмежувати обговорення мовної політики в громадському просторі до рамок народництва: нібито мова є «вільним вибором громадянина». Тому дуже непокоїть опублікована в «Критиці» (2006, ч. 11) стаття Домініка Ареля «Залучення відокремленого», у якій автор пропонує російській мові реґіональний статус. Арель, як і більшість зацікавлених, зовсім іґнорує структури й інституції, які вирішують за людей, що їм вибирати.

Громадський мовний простір України став російськомовним через свідому урядову політику, яка скеровувала російських поселенців і мобільних неросійських міґрантів із села в російськомовну міську культуру та дозволяла російським міським поселенцям працювати й задовольняти свої культурні та духовні потреби в просторі російської мови та культури. Не бачачи потреби вивчати українську мову, мільйони російськомовних, що їх витворила совєтська політика, культурно й інтелектуально були зорієнтовані на Москву. Завдяки мирному здобуттю незалежности вони не мусили еміґрувати з України, як французи з Алжиру, німці із Судетів або англійці з Африки чи Індії. Залишені при владі русофільські еліти не запровадили ефективного законодавства, аби усунути базову інфраструктуру російськомовного простору, створеного за совєтської доби.

Після 1991 року більшість міського населення визнала леґітимність української держави, але мало хто змінив інтелектуальну та культурну зорієнтованість на Москву чи перейшов на використання української мови. Оскільки ринок не пропонував і не пропонує достатньої кількости україномовної продукції, не було й немає підстав для такого переходу. Немає сенсу говорити про «вільний вибір» послуговуватися українською в Україні, оскільки станом на 2000 рік лише 10% щорічного друку книг, 12% журналів, 18% телевізійних програм і 35% газет виходили українською мовою, решта є російськомовними. До того ж ці відсотки суттєво поменшають, якщо врахуємо російськомовні видання і передачі з Росії, що заполонюють Україну. Ми всі знаємо, скільки україномовного товару в кіосках. За останні два роки зросла частка україномовних та субтитрованих телевізійних програм і кінофільмів, але інституціональна інфраструктура досі схиляє людей послуговуватися російською мовою. Окрім того, від 2005 до 2010 року Кремль видаватиме 800 млн рублів державних грошей на виробництво та розповсюдження російськомовної авдіовізуальної та друкованої продукції в колишніх неросійських совєтських республіках, штучно підтримуючи в такий спосіб мовну русифікацію неросіян поза межами Росії.

В Україні від 1991 року певною мірою існує інфраструктура для україномовної науки, великої політики та високої культури. Проте сучасна культура складається не лише з «класики». Вона містить чимало друкованого, відзнятого та записаного сміття, а інституційна інфраструктура масової культури в Україні є російськомовною. Видання дешевої україномовної авдіовізуальної продукції, масових щоденних газет чи белетристики, не цікавлять олігархів, як-от Ахметова чи Суркіса. Утримувати країну в російськомовному просторі допомагають і неросійські іноземні власники: скажімо, 12 ґлянцевих журналів, що їх видає пан Джед Санден, усі виходять російською, тобто Санден – людина, що підтримує політичну незалежність України, – сприяє культурній залежності України від її колишнього імперського володаря. Великі міжнародні об’єднання ґлянцевих журналів – такі, як «Burda» і «Swiss Media Group» – не випускають україномовних версій своїх видань.

Ці речі є принциповими...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі