Листи до «Критики». «Прорив» в історичній критиці

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш,

бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш,

бо чиниш те саме й ти, що судиш. (Рим. 2:1)

Поштовхом до написання цих рядків стала публікація Олексія Толочка й Наталі Яковенко «Потрапили в історію» («Критика», 2006, ч. 7–8). Звичайно, допис такого штибу, якби він з’явився у котрійсь із масових газет і, головне, з-під пера журналістів, варто було би прочитати й, у чомусь погодившися з авторами, а в чомусь ні, залишити свої коментарі на інтернетівському форумі й забути про це. Однак автори статті у «Критиці» – знані українські історики; Наталя Яковенко, крім того, ще й викладає у Києво-Могилянській академії, тож має бути для студентів прикладом не лише в науковому, а й у суто людському, етичному аспекті. Тому логічно було б очікувати від неї відповідности її власних критичних зауваг, зокрема з погляду їх обґрунтованости, тим науковим і морально-етичним принципам, що їх вона навчає студентів. Саме на аналіз такої відповідности, а не на захист чи на звинувачення будь-кого, спрямовано цю статтю.

Іронічний вступний опис наукової праці Володимира Литвина, який роблять на самому початку Олексій Толочко та Наталя Яковенко і який, за науковими та літературними канонами, має узгоджуватися з основним змістом, готує читача до думки, що предметом дослідження Литвинового доробку є, так би мовити, «плаґіятний» його характер. Починаєш читати з великою цікавістю й щирими сподіваннями, що критики усвідомлюють значення терміна «плаґіят» і що викрито його буде на високому рівні. Проте результатом цього читання – і практичним, і методологічним – є відверте розчарування. Спричинене, можливо, якраз тим, що від поважних науковців очікуєш справді якісної критики, а очікування не справджуються.

Вся спрямована на Литвина критика зосереджена винятково на одній його книжці – першому томі тритомної «Історії України»: «З найдавніших часів до кінця XVIII ст.» (Київ, 2003, 864 с.). Тобто, попри задекларовані у вступі та висновках звинувачення, об’єктом дослідження несподівано стає одна-єдина книжка, до того ж не монографія, де й має сенс таке викриття, а узагальнювальна робота – підручник. Цілком імовірно, книжка Володимира Литвина є далекою від еталону (зайве свідчення того – відсутність її в електронному каталозі бібліотеки імені Вернадського). Не вбачаємо в цьому радісної події, але катастрофи не бачимо. Однак чому саме тепер піддано такій «принциповій», «безкомпромісній» та «сміливій» критиці книжку віце-президента НАНУ та екс-спікера Парламенту? Можливо, суворі критики щиро вболівають за долю української історичної науки, яку, за їхніми словами, очолив «головний історик» Володимир Литвин?

Ми не можемо навіть припустити, що професійні історики насправді здивовані, що людина, котра досягла значних висот політичної влади, використала своє перебування там для підвищення свого наукового статусу. Такі правила гри в нашому (і не тільки в нашому) суспільстві. Литвин має можливість грати й грає одну з очікуваних від нього статусних ролей –і Бог йому в поміч! Добре те, що монографічні праці Литвина стосуються саме кола його інтересів, – процесів сучасного державотворення та історичного минулого. Він не намагається вказувати на помилки, приміром, українським мовознавцям.

Щодо безпосередньо тексту книжки Володимира Литвина, що викликала таку запеклу критику опонентів. Автори оголосили «плаґіятними», тобто списаними, зокрема в них самих, 138 сторінок із 846, що є в першому томі книжки Литвина. Власне кажучи, основним після прочитання цієї критичної статті є враження, що Олексія Толочка та Наталю Яковенко образило те, що на їхні роботи немає посилань. Однак скидається на те, що критики Литвина своєчасно не помітили, що за назвою книжки йде такий напис: «Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник».

Сучасний підручник історії (не історіографії) – це композиція історичних фактів,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі