Листи до "Критики". Дещо тільки про дискурси

Травень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
74 переглядів

У першому цьогорічному числі редакція «Критики» продемонструвала два доволі відмінні підходи до тих виявів плюралізму в оцінці рецензованих текстів і світоглядовнх позицій їхніх авторів, що їх (виявів) пафосу творці часопису, здається, не поділяють і не надто на сторінках свого витвору бажають. На стандартне останніми роками для писань і промов Євгена Сверстюка (і цього разу, – тобто з нагоди рецензії Максима Стріхи на роман Володимира Діброви «Бурдик», – нічим, власне, не спровоковане) моралізаторське табуювання будь-якої критики шістдесятників відповів «ушкоджений» Стріха. Коректно, але жорстко нагадавши про плюралістичну заповідь Вольтера й Кочурову нехіть до декларацій про «офірне», він таким чином указав Сверстюкові, що творення священних корів з огляду на їхні минулі заслуги «із зовсім іншого дискурсу», ніж його, Стрішина, стаття (і, треба розуміти, вся «Критика»). Це розмежування дискурсів (незалежно від того, чи задумував його так ексклюзивно сам Стріха) дуже відрізняється від реакції на тепер уже Дібровине моралізаторство щодо «Енциклопедії нашого українознавства» Олександра Кривенка та Володимира Павліва. Поряд із Дібровиним викриттям авторів «Енциклопедії» як новітніх Верховенських уміщено статтю постійного автора «Критики» Геннадія Гамалія, який знаходить у книжці чимало чеснот, але закидає їй брак «чистоти жанру», а авторам – брак життєвої мудрості й нездатність дорівнятися до текстів власним життям. Цим м'яким, «патерналістським» моралізаторством Гамалій по суті заперечує Дібровине войовниче, таврувальне, – але робить це в межах того самого дискурсу, де другий (Гамаліїв) текст без жодних посилань на перший постає радше як доповнення, а не спростування.

Ця асиметрія має одну формальну причину: Сверстюкова стаття є реакцією на інший текст «Критики» (на відміну від основного масиву статей, автори яких реагують на тексти, друковані деінде) – тому її можна трактувати як «лист до редакції» й стосувати до неї спеціальну процедуру, що може (але не мусить) передбачати й відповідь редакції чи автора, з яким у листі полемізується. Я, звісно, не пропоную перенести цю процедуру за згадану демаркаційну лінію між «статтями» та «листами»: не позбута й досі в українських виданнях «совєтчина» у вигляді статей-спростувань, редакційних передніх чи задніх слів або коротких приміток, що «стаття друкується порядком дискусії», є, за великим рахунком, ознакою того виду дискурсу, що має назву пропаганди. Але позаяк і на «листи» відповідати не конче – адже їх публікація покликана розширювати плюралістичний дискурс поза позиції (редакції та) «основних» авторів, – то відповідь, що не зводиться до простого зауваження про неточність цитат, має функцію, сказати б, ідеологічну: окреслити прийнятні для редакції межі плюралізму, відмежувавшись од елементів «із зовсім іншого дискурсу». Межі ці, власне, зовсім не обов’язково є ідеологічними: може йтися, як у Стрішиній репліці, просто про неприйнятність безпредметної демагогії, імператив говорити «по темі» (хоча відкидання декларацій про «високе», «священне», «офірне» вказує не лише на опозицію «молодих циніків» «старим мудакам», а й на імпліцитно присутній у проекті «Критики» «лібералізм» як антитезу «націоналізму») – проте їх окреслення безпосередньо пов’язане з тим, що зазвичай називають ідеологією видання, його творчим кредо.

Не можу сказати, щоб мене захоплювали – бодай з огляду на наш історичний досвід – розмежування «циніків» і «мудаків», «лібералів» і «націоналістів», «українців» і «малоросів» тощо. Я навіть радий, що Діброва своїм писанням позбавив першу з цих опозицій недоречної ґенераційної однозначності (і взагалі пропоную, перефразуючи класика, шукати кожного з перелічених вище персонажів у собі). Проте, вважаючи цілісність дискурсу неодмінною умовою його функціональності – а отже, в нашому випадку, й успіху проекту «Критики», – хотів би вказати, що Дібровин і почасти Гамаліїв тексти (і в цьому глибша причина їхньої згаданої вище взаємодоповнюваності) цю умову порушують...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі