Листи до братів-нехліборобів

Лютий 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
36 переглядів

 

Петро Балей. Голос із діяспори в Україну. – Las Vegas: Troppe Note Publishing, 1997. – 222 с.

 

Назвавши збірку своїх статей «Голос із діяспори в Україну», Петро Балей недвозначно дав зрозуміти, кому адресує свої тексти й на чию зацікавлену реакцію розраховує. Назва, однак, не виглядає цілком вдалою, – почасти через її відстороненість і дидактичність (щось на кшталт «афонських» послань Івана Вишенського), почасти – через наростання в українському суспільстві ідіосинкразії щодо «повчань» із діаспори і взагалі з-за кордону.

А проте, книга 85-літнього публіциста, постійного автора детройтських «Українських вістей» (генеалогічно пов’язаних з УРДП Івана Багряного) й завзятого прихильника державотворчих концепцій В’ячеслава Липинського, справді заслуговує на увагу читача в Україні. Присвячена збірка найзлободеннішим проблемам сучасного українського націє- і державотворення, які трактуються в доволі цікавий, хоч і не вельми звичний для фахових патріотів, спосіб. «Я свідомий, – зізнається в одній зі статей автор, – що кидаючи ці думки публічно, являюся білим круком в “обществі” свідомих українців...»

Фактично вся книга є прямою та прихованою полемікою зі «свідомими українцями» – чи то з інтегрально-націоналістичного, бандерівсько-оунівського табору, чи то з табору націонал-демократичного, романтично-інтелігентського, котрий, як вважає Петро Балей, поступово впав у той самий гріх – гріх ексклюзивного, етнокультурного націоналізму та руйнівної опозиційності щодо посткомуністичної влади. Антитезу всім цим «єресям» автор вбачає у «класократичній» теорії нації українського монархіста-гетьманця Липинського, «Листи до братів-хліборобів» якого цитує часто й охоче: «І пам’ятайте, Ви, українські інтелігенти, що народ український визволитись може лише тоді, коли він свою голову з пащі московської і польської метрополії вирве. Голова його – це пани. Не тільки сучасні, а всяка верхня – провідна і правляча верства, яку Ви – представники народу – своїми “очима завидющими і руками загребущими” всякий раз, як починає творитися Держава Українська, назад у Москву та Польщу заганяєте. Верству цю ви мусите до народу притягнути і з народом в одну націю зв’язати. А зробите це лиш тоді, коли панські сепаратистичні українсько-державницькі стремління всіма силами своїми, всім вашим впливом на народ, піддержите... Щоб могла постати Україна... в українському державницькому таборі мусять об’єднатися кращі й активніші частини всіх місцевих клясів і всіх місцевих “націй”: поміщик, промисловець, робітник, селянин, місцевий руський, поляк, українець... Як органічно через свої верхи входила і входить завжди Україна в склад держави метропольної, так само тільки органічно, від верхів вона може від метрополій відділитись... »

Для Петра Балея такими «панами», такою «провідною правлячою верствою» в сьогоднішній Україні є посткомуністична номенклатура, яка, власне, й далі «керує життям та адмініструє інституціями держави й національної продуктивности». «Вона, поки що, робить це так, як уміє, як навчена тричвертьстоліттями метропольного керівництва з Москви, – додає вибачливо автор. – Переставитись їй з того, що вона знає і вміє робити, на те, чого вона не бачила й не знає і що психологічно чуже їй, це за однорічний період понад людські сили. Але вона знає, що мусить переставитись, бо хоче “самозберегти себе” в Українській Державі». Відтак, стверджує п. Балей, обов’язком усіх патріотів є не поборювання цієї «політичної аристократії», а співпраця з нею, – «реконсиляція інтелігентських кадрів радянської школи і націоналістичної у спільній праці над закріпленням молодої української державности».

Сама по собі ця пропозиція не нова – за часів Кравчука її досить активно обстоювала значна частина націонал-демократів (Юрій Бадзьо, Дмитро Павличко, Михайло Горинь), незгодних із надто рішучою, як їм здавалося, опозиційністю В’ячеслава Чорновола. Проте, на відміну від патріотів-романтиків, П. Балей виявляє більше...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі