Лист протесту

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
169 переглядів

Написати цього листа мене спонукали вибори до Національної академії наук України у спеціяльності «Історія» на зборах відділення історії, філософії та права. У цій спеціяльності було запропоновано дві кандидатури. Це нормально і природно, бо саме вільний вибір вищого академічного зібрання мусить оцінити науковий внесок претендента, рівень наукового доробку, його визнання серед української та міжнародної наукової спільноти. Науковці і лише вони мають право оцінити багаторічну працю колеґи.

Проте при обговоренні однієї з кандидатур – Станіслава Кульчицького, доктора історичних наук, заступника директора Інституту історії України – перед голосуванням було оприлюднено повідомлення про лист Комітету ветеранів війни, в якому висловлювалося неприйняття з боку комітету позиції Кульчицького щодо Голодомору України 1932–1933 років і щодо оцінки Української повстанської армії.

У цьому випадку дивує те, що в нібито незалежній Україні, історики та громадяни якої мають нарешті позбутися мітів радянського Аґітпропу, на академічному зібранні виголошується позиція громадської організації, яка не має жодного стосунку до науки, і ніхто з так званої наукової еліти не нагадує голові, що тут відбувається не енкаведівська «чистка» 30-х років, не партійна «проработка», а збори науковців, яким має бути байдуже до позиції тих, хто не може позбутися сталінської мітотворчости.

Станіслав Кульчицький, до речі, вже вчетверте, не набрав потрібної кількости голосів. У колі української наукової еліти його доробок (45 монографій та близько 1600 статтей) визнано недостатнім для обрання в члени-кореспонденти Національної академії наук. Хай це залишиться на совісті тих, хто голосував. Однак авторитет науковця визначає не тільки формальна процедура. Українська громадськість і міжнародна наукова спільнота, на відміну від українських академіків, високо цінують наукові здобутки Станіслава Кульчицького, його внесок у формування сучасної концепції історії України та національної історичної свідомости. Ми сподівалися, що в сьогоденній Україні втратила науковий вплив «генеральна лінія» радянських мітотворців. Виявляється, наші сподівання були помилкові. Результати голосування довели, що з гідністю громадянина й науковця в Україні ще не все гаразд. Доки ж це триватиме? Доки наукова спільнота розцінюватиме професійну чесність науковця та громадянина як відхилення від традицій звичної радянської ідеології, адептами якої, виходить, є і наша академія, й уся наша країна?

Прошу розглядати мого листа як протест проти наукової непорядности й ідеологічної заанґажованости, якій не мусить бути місця серед тих, хто вважає себе інтелектуальною елітою нації. Сподіваюся, що до нього приєднаються ті, кому небайдужі поняття наукової чести й гідности, хто прагне позбутися радянської мітологізованої версії історії України, хто готовий стати на захист доброго імені Української Академії наук, яку заснували вчені з великої літери – Володимир Вернадський і Агатангел Кримський, дійсним членом якої був перший Президент України Михайло Грушевський.

Тетяна Хорунжа
forumn@ukr.net

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі