Лист із Бірмінгемської в’язниці

Березень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
9
5415 переглядів

Понад 340 років ми чекали на свої конституційні і дані Богом права. Народи Африки та Азії стрімко наближаються до політичної незалежности, а ми тим часом ледве плентаємося до філіжанки кави за шинквасом. Либонь, легко тим, хто ніколи не відчував на собі отруєних стріл сеґреґації, казати «Зачекайте!». Але коли ви бачите, як знавіснілі натовпи лінчують, коли заманеться, ваших батьків і батожать братів і сестер; коли ви бачите, як сповнені ненависти поліціянти клянуть, лупцюють, ба навіть убивають ваших чорношкірих родичів; коли ви бачите, як величезна більшість із 20 мільйонів ваших братів-негрів задихається у щільній клітці злиднів посеред суспільства, що швидко збагачується; коли вам раптом заціпить і ви почнете затинатися у спробах пояснити своїй шестирічній донечці, чому їй не можна піти у громадський парк на атракціон, який щойно рекламували на телебаченні, і побачите, як її очі підбігають слізьми, коли їй пояснюють, що місця розваг закрито для темношкірих дітей, і побачите, як на її маленькому розумовому небі з’являються зловісні хмари меншовартости, що спотворюють її особистість підсвідомим почуттям образи на всіх білих; коли ви мусите вигадувати відповідь на запитання свого п’ятирічного сина: «Татку, чому білі так погано ставляться до чорних?»; коли ви вирушаєте у далеку подорож і щоночі мусите незручно моститися у своїй машині, бо в жоден мотель вас не пускають; коли вас щодня принижують повсюдними вивісками «для білих» і «для чорних»; коли вашим першим ім’ям стає «nigger», другим (незалежно від вашого віку) «boy», а третім «Джон», а ваша мати і дружина довіку не почують шанобливого звернення «пані», коли вам муляє вдень і дошкуляє уночі те, що ви негр, увесь час живете на тирлах, ніколи не певні, на що чекати наступної хвилини, і душу зсередини ятрять гризоти, а ззовні образи; коли ви постійно змагаєтеся з нерозрадним відчуттям «нікчемности» – ось тоді ви зрозумієте, чому нам важко чекати. Зайшов час, коли чаша терпіння переповнилася, і люди далі не хочуть поринати у безодню розпачу. Я сподіваюся, панове, що ви зрозумієте наше законне і невідворотне нетерпіння.

Ви висловлюєте велике занепокоєння нашою готовністю порушувати закони. Це, звичайно, зрозуміле занепокоєння. Адже ми так ревно заохочуємо людей коритися присудові Верховного Суду 1954 року, який заборонив сеґреґацію у державних школах, і спочатку може видатися парадоксальним, що ми умисно порушуємо закони. Хтось цілком слушно запитає: «Як ви можете обстоювати порушення одних законів і підкорення іншим?». Відповідь полягає у тім, що є два види законів: справедливі і несправедливі. Я перший захищатиму підкорення справедливим законам. Коритися справедливим законам є не лише юридичним, а й моральним обов’язком. І так само моральним обов’язком є, навпаки, не коритися несправедливим законам. Я погоджуюся зі святим Августином, який казав, що «несправедливий закон взагалі не є законом».

Отже, чим розрізняються обидва закони? Як можна визначити, чи є закон справедливим або несправедливим? Справедливий закон є створеним людьми кодексом, який відповідає законам моралі або Божому закону. Несправедливий закон встановлює правила, що суперечать моральному законові. За словами Томи Аквінського, несправедливий закон є людським законом, який походить не з Божественного чи природного права. Кожен закон, що підносить людську особистість, є справедливим. Кожен закон, що принижує людську особистість, є несправедливим. Усі закони про сегрегацію є несправедливими, бо сегрегація нівечить душу і шкодить особистості. Вона живить у суб’єктів сегрегації облудне почуття зверхности, а у її об’єктів – облудне почуття меншовартости. Сегрегація, якщо вжити термінологію єврейського філософа Мартина Бубера, зводить стосунки «Я-Ти» до рівня стосунків «Я-Воно» і накидає відчуження людини від стану речей. Тому сегрегація хибна не лише політично, економічно чи соціяльно, вона морально помилкова і гріховна. Пауль Тилліх казав, що гріх є відокремленням. Чи не є сегрегація екзистенційним виразом трагічного відокремлення людини, її моторошного відчуження, її жахливої гріховности? Саме тому я можу напучувати людей коритися присудові Верховного Суду 1954 року, бо він справедливий морально. І я маю право напучувати їх опиратися законам про сегрегацію, бо вони морально хибні.

Тепер розгляньмо конкретніший приклад справедливого і несправедливого законів. Несправедливий закон є кодексом, якому кількісна або владна більшість примушує коритися меншість, але не додержується його сама. Цю відмінність закріплено правом. Так само справедливий закон є кодексом, якому більшість примушує коритися меншість і радо кориться сама. Це уподібнення також закріплено правом. 

Дозвольте навести ще одне пояснення. Закон несправедливий, якщо його накинуто меншості, яка внаслідок заперечення її виборчим правам не брала жодної участи у розробці чи ухваленні закону. Хто може твердити, що законодавчий орган Алабами, який ухвалив закони штату про сегрегацію, було обрано демократично? Скрізь в Алабамі вдаються до всіляких крутійств, щоб завадити чорношкірим виборцям зареєструватися, а в деяких графствах, хоч негри становлять там більшість людности, не зареєстровано жодного чорношкірого виборця. Чи можна вважати демократичним будь-який закон, ухвалений за таких умов?

Іноді закон буває справедливий за змістом і несправедливий за практикою застосування. Скажімо, мене заарештували за обвинуваченням у демонстрації без попереднього дозволу. В ухваленні акту, що вимагає дозволу на демонстрацію, нема нічого хибного. Але такий акт стає несправедливим, коли його застосовують для збереження сегрегації та заперечення наданого громадянам Першою поправкою права мирно збиратися і висловлювати протест.

Я сподіваюся, ви здатні помітити розрізнення, яке я намагаюся окреслити. Я в жодному розумінні не захищаю ухилення чи відкидання закону, як це роблять запеклі сегрегаціоністи. Це призвело б до анархії. Той, хто порушує несправедливий закон, має діяти відверто, з милістю і готовністю нести за це покарання. Я запевняю, що особа, яка порушує закон, який її сумління визнає несправедливим, та охоче приймає покарання ув’язненням, щоби піднести сумління громади над цією несправедливістю, насправді виражає найвищу повагу до закону.

Зрозуміло, нема нічого нового у такому різновиді громадянської непокори. Про нього свідчать високі приклади відмови Шадра, Мешаха та Авдія коритися законам Навуходоносора через те, що йшлося про вищий моральний закон. Приклади його чудового використання дають нам християни перших віків, які радше приймали смерть від голодних левів і мученицький біль шматування, ніж корилися деяким несправедливим законам Римської імперії. Академічна свобода стала сьогодні реальністю почасти завдяки тому, що Сократ вдавався до громадянської непокори. В історії нашого народу Бостонське чаювання становило масовий акт громадянської непокори.

Ми не повинні забувати, що все скоєне Адольфом Гітлером у Німеччині було «законним», а все вчинене борцями за свободу в Угорщині було «незаконним». «Незаконно» було надавати допомогу та притулок євреям у гітлерівській Німеччині. Якби – я певен цього – я жив у тогочасній Німеччині, я надавав би допомогу і притулок своїм єврейським братам. Якби я жив сьогодні у комуністичній країні, де топчуть деякі засадничі для християнської віри принципи, я відверто обстоював би непокору антирелігійним законам цієї країни.

Мушу зізнатися вам, мої християнські та юдейські брати, у двох речах. По-перше, мушу зізнатися, що протягом кількох останніх років я був істотно розчарований поміркованими білими. Я майже дійшов прикрого висновку, що величезним каменем спотикання на шляху чорношкірих до свободи є не член Ради білих громадян або член Ку Клукс Клану, а поміркований білий, для якого «порядок» важить більше, ніж справедливість; який воліє поганого миру, в якому немає напруги, аніж доброго миру, в якому є справедливість; який постійно каже: «Я погоджуюся з вами у ваших цілях, але не погоджуюся з вашими методами прямої дії»; який патерналістично вважає, що він може встановлювати розклад здобуття свободи для іншої людини; який живе згідно з мітичною концепцією часу і який постійно радить чорношкірим почекати «кращого моменту».

Дріб’язкове розуміння від людей доброї волі знеохочує більше, ніж повне нерозуміння від людей лихих. Байдужа згода дратує більше, ніж різке відкидання.

Я був сподівався, що помірковані білі зрозуміють, що закон і порядок існують для встановлення справедливости й коли вони не спроможні впоратися з цим призначенням, вони стають небезпечно укріпленими дамбами, які блокують рух соціяльного поступу. Я був сподівався, що помірковані білі зрозуміють, що теперішнє напруження на Півдні є необхідною фазою переходу від огидного поганого миру, в якому чорношкірі пасивно приймали несправедливе становище, до сутнісного та доброго миру, в якому усі люди поважатимуть гідність та цінність людської особистости. Власне, ми, ті, хто залучений до ненасильницької прямої дії, не є творцями напруження. Ми просто витягнули на поверхню приховане напруження, яке вже існувало. Ми витягнули його на світ, де його видно та де з ним можна працювати. Мов чиряк, невиліковний, допоки схований, але має бути від

критий попри всю свою гидоту природним лікам повітря і світла, несправедливість має викриватися попри всі тертя, спричинені цим викриттям світлу людського сумління і повітрю громадської думки, допоки надасться до лікування.

У своїх промовах ви запевняєте, що наші дії, бодай мирні, треба засудити, бо вони призводять до насильства. Але чи логічне таке твердження? Хіба це не нагадує засудження пограбованого, бо він, бач, мав гроші, які й призвели до скоєння злочину? Хіба це не нагадує засудження Сократа, якого саме за відданість істині та філософські розмисли стратило спантеличене поспільство, примусивши випити цикуту? Хіба це не нагадує засудження Ісуса, бо його унікальний Божественний розум і безупинна відданість Божій волі призвели до гріха розіп’яття? Ми мусимо таки визнати, як це постійно підтверджують федеральні суди, що хибно переконувати людей припинити свою боротьбу за здобуття своїх основних конституційних прав, бо це може призвести до насильства. Суспільство має захищати пограбованого і карати грабіжників.

Я також був сподівався, що помірковані білі відмовляться від міту про вчасність у боротьбі за свободу. Я саме отримав листа від білого брата з Техасу. Він пише: «Всі християни знають, що кольорові рано чи пізно отримають рівні права, проте, можливо, ви зайшли задалеко у релігійному поспіху. Християнству потрібно було майже два тисячоліття, аби досягнути того, що нині маємо. Вчення Христа потребує часу, щоб утвердитися на землі». Таке ставлення походить від трагічного нерозуміння часу, від дивовижно ірраціонального припущення, нібито самий плин часу містить щось таке, що безсумнівно вилікує всі хвороби. Власне, час сам по собі є нейтральним; його можна використати або деструктивно, або конструктивно. Я чимраз більше відчуваю, що лихі люди використовуватимуть час куди ефективніше, ніж люди доброї волі. Нам уже за життя цього покоління доведеться гірко пожаліти не тільки за сповнені ненависти слова та дії поганих людей, а й за страшну мовчанку добрих людей. Людський поступ ніколи не пересувається на колесах невідворотности; він надходить із безупинними зусиллями людей, що прагнуть бути Божими співробітниками, і без цієї тяжкої праці час сам собою стає співучасником сил соціяльної стаґнації. Ми мусимо використовувати час творчо, зі знаннями, що чинити правильно – завжди вчасно. А нині час зробити реальністю обіцянку демократії та перетворити нашу затяжну національну елегію на творчий псалом братерства. Настав час витягнути нашу національну політику з болота расової несправедливости на твердий ґрунт людської гідности.

Сторінки4

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі