Лист із Бірмінгемської в’язниці

Березень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
9
5378 переглядів

«Листом із Бірмінгемської в’язниці» Мартин Лютер Кінґ відповів на «Заклик до єдности» вісьмох білих священиків Бірмінгема, яким вони у квітні 1963 року відгукнулися у місцевій газеті на демонстрації за рівні права. Звинувативши протестувальників серед іншого в тому, що ними керують «зайди» (Кінґ приїхав із Джорджіі), вони радили їм обстоювати свої права в суді. Лист Мартина Лютера Кінґа, написаний на берегах тієї-таки газети і клаптиках паперу й переданий через адвокатів, опубліковано лише в червні у часописі «Liberation». Попервах це збирався зробити «The New York Times Magazine», але потім відмовився.

Наступного року Мартин Лютер Кінґ отримав Нобелівську премію миру. «Лист із Бірмінгемської в’язниці» – засадничий текст руху за права людини 1960-х, він є одним із найрозповсюдженіших текстів у США, зокрема завдяки антологіям для коледжів. У контексті українських подій останніх кількох місяців лист заслуговує на нове прочитання.

Мої дорогі колеґи-пастирі,

Тут, в ув’язненні у Бірмінгемській міській в’язниці, я натрапив на вашу недавню заяву, де ви називали мою теперішню діяльність «немудрою та невчасною». Я рідко зупиняюсь, аби відповісти на критику моєї праці та моїх ідей. Якби мені довелося відповідати на всю критику, що потрапляє мені на стіл, мої секретарі за цілий день навряд чи мали би час на інші справи, окрім такого листування, а я не мав би часу на конструктивну роботу. Проте мені видається, ви справді люди доброї волі й ваша критика щира. Я хочу спробувати відповісти на ваші закиди терпляче та виважено.

Думаю, мені варто пояснити, чому я тут у Бірмінгемі, адже ви певні того, що «чужакам тут не місце». Я маю честь нести служіння на посту президента Конференції провідництва християн Півдня, організації, яка діє в усіх південних штатах, з головним офісом в Атланті, штат Джорджія. Маємо близько 85 афілійованих організацій по всьому Півдні, й одна з них – Християнський рух за права людини в Алабамі. Ми часто обмінюємося з нашими дочірніми організаціями штатними працівниками, освітніми та фінансовими ресурсами. Кілька місяців тому дочірня організація тут у Бірмінгемі попросила нас бути напоготові, щоби приєднатися до програми прямих ненасильницьких акцій, якщо видасться, що це необхідно. Ми швидко погодилися, і коли час настав, зробили, як і обіцяли. Отже, як і кілька членів моєї команди, я тут, бо мене сюди запросили. Я тут, бо тут пов’язана з нами організація.

Але в ґрунті речі, у Бірмінгемі я тому, що тут коїться несправедливість.

Наче пророки у восьмому столітті до Різдва Христового, які залишали свої села і несли «слово Боже» далеко поза межі рідних домівок, та апостол Павло, який залишив своє місто Тарсу і доніс проповідь Ісуса Христа до найвіддаленіших закутків греко-римського світу, так і я був змушений нести проповідь свободи поза межами свого рідного міста. Наче апостол Павло, я мушу постійно відгукуватися на прохання македонян про допомогу.

Крім того, я свідомий взаємозалежности всіх громад і штатів. Я не можу байдикувати в Атланті і не перейматися тим, що відбувається у Бірмінгемі. Несправедливість будь-де становить загрозу справедливості всюди. Ми потрапили у неминучі тенета взаємности, убралися в єдині шати долі. Все, що прямо впливає на когось, опосередковано впливає на всіх. Ми вже ніколи не зможемо жити з вузькою, провінційною ідеєю «чужоземного підбурювача». Кожен, хто живе у Сполучених Штатах, ніколи не має вважатися чужинцем будь-де всередині їхніх кордонів.

Ви шкодуєте про демонстрації, що сталися у Бірмінгемі. Але вашим скаргам, на жаль, бракує такої самої збентежености обставинами, які ці демонстрації спричинили. Я впевнений, що жоден із вас не погодився б із поверхневим штибом соціяльного аналізу, що має до діла тільки з наслідками й не схоплює причин, що до них призвели. Прикро, що в Бірмінгемі відбуваються демонстрації, проте ще прикріше, що білі владні структури міста не залишили чорній громаді жодних альтернатив.

У будь-якій ненасильницькій кампанії є чотири головні кроки: збір фактів, аби визначити, чи несправедливість існує; переговори; самоочищення; і пряма дія. Всі ці кроки ми пройшли у Бірмінгемі. Не можна заперечувати факт, що расова несправедливість поглинає громаду. Бірмінгем є містом, яке зазнало, либонь, найретельнішої сегрегації у Сполучених Штатах. Його горезвісна жорстока історія добре відома. У судах негри зазнають кричуще несправедливого ставлення до себе. У Бірмінгемі сталося більше нерозкритих вибухів у негритянських домівках і церквах, аніж у будь-якому іншому американському місті. Такі суворі, брутальні факти цієї справи. Саме тому негритянські провідники намагалися вести переговори з батьками міста. Але ті вперто ухилялися від участи у щирих переговорах.

Пізніше, минулого вересня, трапилася нагода переговорів із керівниками міського бізнесу. Під час цих переговорів гендлярі дали певні обіцянки, скажімо, зняти з вивісок крамниць принизливі згадки про расову сегрегацію. З огляду на ці обіцянки преподобний Фред Шатлворт та лідери Християнського руху за права людини в Алабамі погодилися на повний мораторій на демонстрації. Минали тижні й місяці, і ми зрозуміли, що є жертвами недотриманої обіцянки. Кілька вивісок, що були зняли, незабаром повернули на місце; решта залишалася, де й були.

Як і безліч разів у минулому, наші надії гинули, і тінь глибокої зневіри закружляла над нами. У нас не було іншого вибору, окрім як готуватися до прямої дії, коли ми власними тілами представимо свою справу на очі місцевої громади і цілого народу. Свідомі можливих труднощів, ми завзялися здійснити самоочищення. Було започатковано низку семінарів із ненасильства, і ми постійно питали себе: «Чи здатен ти приймати удари без помсти? Чи здатен ти витримати муки у в’язниці?». Ми вирішили скласти розклад наших прямих дій на час Великодня, розуміючи, що, за винятком Різдва, це найголовніший період закупів у році. Знаючи, що потужна програма виводу економічних ресурсів буде результатом прямої дії, ми відчували, що це буде найкращий час для застосування тиску на продавців задля необхідних змін.

Потім нам спало на думку, що у березні надходять вибори мера Бірмінгема, і ми поспішно вирішили відкласти акції на післявиборчий час. Коли ми дізналися, що комісар Юджин «Бик» Конор назбирав достатньо голосів, аби вийти у другий тур, ми знову вирішили відкласти акції на час, після другого туру, щоб демонстрації не можна було використати як димову завісу. Як і багато хто, ми чекали на поразку пана Конора, і до самого кінця витримали відтермінування за відтермінуванням. Підтримуючи потреби цієї громади, ми відчували, що нашу програму прямих дій не можна відкладати надалі.

Авжеж, ви запитаєте: «Навіщо пряма дія? Навіщо займати приміщення, робити марші тощо? Хіба переговори не кращий шлях?». Ви маєте цілковиту рацію у закликах до переговорів. Справді, це й становило мету нашої прямої дії. Ненасильницькі прямі дії прагнуть створити таку кризу і призвести до такого тертя, щоб громада, яка постійно відмовлялася вести переговори, була змушена якось розв’язувати проблему. Наші дії покликані так загострити проблему, щоб нею не можна було нехтувати далі. Мої слова про створення тертя як складника діяльности активіста ненасильницького опору можуть когось шокувати. Але мушу зізнатися, що мене не лякає слово «тертя». Я щиро заперечую тертя насильницьке, але тут ідеться про тертя конструктивне, ненасильницьке, що конечне для поступу. Як Сократ відчував, що треба створити розумове тертя, щоб люди позбулися залежности від мітів і напівістин і піднеслися у простору царину творчого аналізу та об’єктивної оцінки, так і ми повинні вбачати потребу існування ненасильницьких дошкульників для створення такого тертя у суспільстві, що допомагає людям піднестися з темного провалля упереджень і расизму до величних висот розуміння і братерства.

Метою нашої програми прямих дій було створити ситуацію, коли глибина кризи неодмінно відчинить двері для переговорів. Тому я приєднуюся до ваших закликів до переговорів. Надто довго бідкався наш улюблений Південь у трагічній спробі жити у режимі монологу, а не діялогу.

Один із чільних ваших закидів – акція, яку я та моя команда проводили у Бірмінгемі, була не на часі. Дехто запитував: «Чому ви не дали новій міській адміністрації час на дії?». Одинока відповідь, яку можу дати на цей закид, – нову адміністрацію Бірмінгема слід було спонукати до дій так само, як і попередню, аби вона почала діяти. Ми прикро помиляємося, якщо маємо враження, ніби Алберт Боутвел як мер започаткує в Бірмінгемі нову еру. Хоча пан Боутвел значно поступливіша людина, ніж Конор, обидва вони є сегрегаціоністами, і їхні наміри – зберегти статус кво. Я сподіваюся, панові Боутвелу стане здорового глузду зрозуміти безсенсовність масованого опору десегрегації. Але він не зрозуміє цього без тиску від правозахисників. Друзі мої, мушу сказати вам, що ми не дістали жодних здобутків у царині громадянських прав без рішучого законного і ненасильницького тиску. На жаль, залишається історичним фактом те, що упривілейовані групи рідко зрікаються своїх привілеїв добровільно. Окремі люди можуть морально прозріти і добровільно відмовитися від своїх несправедливих переваг; але, як нагадує нам Рейнгольд Нібур, групи зазвичай аморальніші за осіб.

Наш прикрий досвід навчив нас, що гнобитель ніколи не віддасть свободу сам, гноблені мають її виборювати. Щиро кажучи, я ще не брав участи у кампаніях прямих дій, які були «вчасними» з погляду тих, хто не потерпав безвинно від хвороби на назву сеґреґація. Вже багато років я чую слово «Зачекайте!». Воно лунає у вухах кожного негра з докучливою частотою. Це «Зачекайте!» мало не завжди означає «Ніколи». І ми мусили таки усвідомити, разом з одним із наших видатних правників, що «надто довгоочікувана справедливість є запереченням справедливости».

Сторінки4

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі