Лист до редакції «Критики»

Червень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
104 переглядів

Шановний Анатолій Дністровий використав відповідь на мою репліку як нагоду випустити нищівні стріли постмодерністичної критики, виковані за останні 20-30 років у вже хрестоматійних текстах Мішеля Фуко, Гайдена Вайта та багатьох інших авторів, проти «істориків-модерністів, рустикалів-фактознавців (се­люків, інакше кажучи. — О.С.), субстантивістів, істориків-краєзнавців-аматорів». Насправді ж моя репліка не стосувалася головного аргументу рецензії Анатолія Дністрового (яка загалом припала мені до смаку й викликала великий інтерес до безсум­нівно цікавої рецензованої моно­графії), ані проблеми постмодерніз­му (постструктуралізму, постісторизму) в історичній науці, а була ли­ше спробою викликати сумнів у душі рецензента щодо його компетентності в ділянці української і неукраїнської історіографії. Я поділяю справедливе рецензентове обурення тими «моло­дими істориками» (але чому тільки молодими?), що залишаються бай­дужими «до кардинальних методо­логічних зрушень у їхній науці», як і на тих авторів, котрі, назвавшись «великим і страшним словом істо­рик», претендують на роль «одино­ких правдописців». На мою думку, аргументи, котрі узагальнено можна назвати «постмодерністичними», є дуже корисним стимулом для кри­тичних і самоіронічних рефлексій над «об’єктивністю» періодизаційних схем, регіональних (здебільшого «орієнталістичних») конструкцій та, зрештою, і самих «фактів», якими оперують історики. Одначе вважаю, що крім постмодерністичних інтерпретаційних концепцій, у репертуарі істориків може бути чимало інших (і не менш вартісних): структуралістичних, марксистських і модернізаційних у тому числі. Як мені вида­ється, історикові, що досліджує дуже великий масив джерел, зазвичай складно увібгати все багатоманіття тих подій чи процесів, про які він пи­ше (чи, якщо хочете, які він констру­ює), в рамці, скажімо, фукодіанських схем. Відносини між історією та фі­лософією — давні й складні, і тут не­має місця аналізувати їх у деталях. Моя ж репліка мала на меті звернути увагу рецензента-філософа на таке: аналізуючи й оцінюючи історичну науку, слід брати до уваги не лише те, чи відповідає вона панівним те­пер філософським парадигмам, але також її власну наукову культуру.

Прагнучи вивести українську історичну науку з «гностично-бінар­ного річища», Анатолій Дністровий сам потрапляє до цієї пастки, проти­ставляючи «істориків-деконструктивістів, іроністів, семіотиків» усім іншим різновидам істориків (перелі­ченим вище). Знову боротьба «доб­ра» і «зла»? Це, на мою думку, доволі примітивне протиставлення. Істори­ків, що працюють сьогодні в Україні, я розділив би (звичайно, дуже умов­но) щонайменше на чотири групи: 1) «пропаґандистів»-ідеологів; 2) по­зитивістів-фактографів; 3) усіх тих, що зацікавлені у глибшій міждис­циплінарній співпраці з суміжними політологічними, соціологічними та культурологічними науками; 4) та, врешті, поодиноких «постструктуралістів». Якщо ж усе-таки визначати «своїх» і «чужих», то сумніваюся, що за сучасних українських обставин вододіл проляже саме між нелюбими Анатолію Дністровому «істориками-модерністами» та «деконструктивістами-іроністами» (хоч він може утво­ритися у майбутньому); на мій по­гляд, він проходить між першою з названих мною груп та всіма іншими.

Водночас, уже розпочалося ін­тенсивне проникнення ідей багатьох «західних» науковців, що не належа­ли до «вітчизняної» історичної нау­ки (і знову кортить запитати в ша­новного рецензента: як же він ви­значає межі цієї «вітчизняності»? — бо багато хто й далі охоплює ними, наприклад, Бориса Рибакова, але ви­водить поза них Івана Лисяка-Рудницького), в «туземний» науковий дискурс, навіть в історіографічні огляди архіконсервативного «Укра­їнського історичного журналу». Са­ме тому я звернув увагу Анатолія Дністрового на окремі праці Сисина, Фрика, Маґочія, Брока та інших, котрі, як мені видається на перший погляд, мають чимало схожого з мо­нографією, яку він рецензував. Уваж­ніше ставлення до них допомогло б рецензентові адекватніше встано­вити місце та значення рецензованої ним монографії. Прикметно, що кри­тикуючи «магістральний напрямок» сучасних історичних студій, Анато­лій Дністровий покликається на «більшість матеріалів “УІЖу”». А чому не на північноамериканські  «Harvard Ukrainian Studies» та «Journal of Ukrainian Studies», львівські «Україну в минулому» та «Україну модерну», київські «Український гуманітарний огляд» та «Medivaevalia Ukrainica»? Ці видання не є вузько­професійно-історичними часописа­ми, але ж праці істориків займають там чільне місце. Можливо, послі­довникові «фуколдіанського погляду на історію» просто легше розправля­тися з «магістральними» матеріала­ми «УІЖу», ніж із роботами, що з’я­вилися друком здебільшого не укра­їнською мовою в післявоєнний пері­од і уже зробили справжній інтелек­туальний переворот у дослідженнях історії України (це яскраво демон­струє, зокрема, монографія Яросла­ва Грицака «Нарис історії України. Формування модерної української нації»)?. Хотілось би, щоб постмодерністична засада самоіронії була обов’язковою не лише для істориків, а й для філософів також, тоді ми мог­ли би швидше знайти спільну мову із моїм опонентом.

РS: до речі, в одному з останніх ви­пусків «Журналу українських студій» Анатолій Дністровий може знайти надзвичайно ціка­ву рецензію Івана-Павла Химки на «Історію Європи Нормана Дейвіса: виявляється, що ця «нестандартна» праця також не зовсім вільна від полону деяких «модерністичних» та «націоналістичних» схем.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі