Лист до редакції «Критики»

Квітень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
43 переглядів

Позитивна оцінка «Нарису історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття» Наталі Яковенко, яку дала на своїх сторінках «Критика», цілком слушна. Можна привітати намагання авторки звільнити українську історію від партійно-політичної ідеології, застосування методів французької школи «Анналів», збагачення викладу матеріалу тогочасними ілюстраціями, фраґментами з першоджерел. Але книжка Яковенко не є суто науковою працею – її написано як навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів, учителів. Розраховуючи на таку широку аудиторію, авторка мала би делікатніше підійти до контроверсійних питань.

Одним із них є так звані єврейські погроми в Україні 1648 року, що їх приписують Богданові Хмельницькому. Наперед знаючи, що універсал Хмельницького підроблено, Наталя Яковенко все ж цитує його як зазивний. Такий метод подання суперечливих відомостей, мабуть, не годиться для навчального посібника. Ще гірше він дається взнаки, коли заходить про кількість тодішніх єврейських жертв в Україні. Авторка пише, що єврейські хроністи називають 100 тисяч, але сучасні єврейські вчені довели, що в громадах, які зазнали погромів, мешкала тоді 51 тисяча євреїв, і тут-таки – що майже 300 тогочасних єврейських громад в Україні перестали існувати. Далі переповідаються страхіття, описані єврейським рабином Натаном Ганновером.

Автори тогочасних єврейських хронік, живучи фізично в Україні XVIІ століття, психічно належали до іншого культурного світу, сприймаючи життя за біблійними уявленнями. Тому, цитуючи хроніку Натана Ганновера, треба все-таки подати характеристичні прикмети його підходу до минулого. Провідний фахівець з історії євреїв у Речі Посполитій Бернард Вайнриб у своїй праці «Єврейські хроніки про Богдана Хмельницького та козацько-польську війну» (Bernard D. Weinryb, The Hebrew Chronicles on Bohdan Khmel’nyts’kyi and the Cossak-Polish war. Harvard Ukrainian Studies. Vol. 1, No. 2. June 1977, pp. 153–178) підкреслює, що автори цих творів, рабини-кабалісти, не мали секулярної освіти й пояснювали світ через біблійні образи та числа. Ганновер, стверджує Вайнриб, не мав ніяких знань із математики, й пишучи про якусь кількість людей, уживав метафори: «тисячі», «десять тисяч», «так багато, як піску на березі моря». Ці «числа» зі Старого Заповіту не слід розуміти дослівно, але як «велике число» й «страшенно велике число». Можна ще додати, що хроніки для їхніх авторів не були головним заняттям, а лише випадковими творами. Натан Ганновер каже сам про себе, що написав цю хроніку, аби зворушити людей і добути гроші на видання своїх кабалістичних творів. Ось для прикладу фраґмент із його хроніки: «...Купуйте цю книжку зразу й не ощаджуйте грошей, щоб я міг опублікувати «N’ta Shaashium» – проповіді на теми з П’ятикнижжя, які так і зосталися не опублікованими разом з іншими кабалістичними творами» (Abyss of Despair... Rabbi Natan Hannover. New York, Bloch Publishing Company, 1950, p. 25).

Сучасний єврейський історик, професор із Єрусалима ІІІмуель Еттінгер у статті «Участь євреїв у колонізації України» (статтю опубліковано мовою іврит у єрусалимському журналі «Zion», 1956, т. 21, с. 107–124) подає такі дані: за часів Люблінської унії (1569) в Україні було 24 єврейських поселення з 3.750 мешканцями; 1648 року ці цифри становили відповідно 115 і 51.325.

Отже, читач «Нарису історії України» матиме неправильне уявлення про кількість єврейських жертв 1648 року. Щоби справдилося «велике число», яке подають єврейські хроніки, євреїв в Україні мусило б жити вдесятеро більше.

Посилання на Ганновера й інших хроністів використовуються для поширення міфу про злочинне ставлення до євреїв в Україні ще з часів Богдана Хмельницького. Тимчасом тоді не було дихотомії: християни–євреї. У складній тогочасній суспільній структурі існував двоподіл на польський істеблішмент і український істеблішмент. До польського належали маґнати і шляхта, католицьке духовенство, пропольські євреї, які були на службі у маґнатів та шляхти, й уніати українського походження. Усі вони були найгіршими ворогами козацтва. Але єврей-вихрест міг посісти помітне місце навіть у Війську Запорозькому (в Реєстрі 1649 року є чимало єврейських імен); деякі роди єврейського походження (наприклад, Герцики, Марковичі) здобули найвищі позиції в Гетьманській державі, – таких можливостей не мали навіть українці-уніати.

Виданий у Києві 1961 року збірник «Документи Богдана Хмельницького» не містить жодного, де був би заклик до єврейських погромів. Нарешті, не можна беззастережно приписувати Хмельницькому все, що сталося за його гетьманування, незалежно від того, чи мав він до того особисту причетність. Із конкретних історичних джерел відомо про жорстокі дії щодо євреїв як частини польського істеблішменту з боку Максима Кривоноса, що мав постійні непорозуміння з Хмельницьким. Після Кривоносової смерті наприкінці 1648 року ніяких жорстоких дій проти євреїв не засвідчено, – якби єврейські погроми заохочував Богдан Хмельницький, то він робив би це до кінця свого гетьманування. Тому думаю, що не слід сьогодні історикам в Україні творити проблему єврейських погромів із революційних подій 1648 року.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі