Лист до редакції «Критики»

Травень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
61 переглядів

В шістдесятих роках заходами Наукового Товариства ім. Шевченка в США і всієї діаспори поставлено пам’ятник Тарасові Шевченкові у Вашинґтоні. Я був непричетний до цієї ініціативи і вказав на її хиби. Американці не ставлять пам’ятників поетам, отже, пам’ятник Шевченкові буде лише як національному пророкові. Я наполягав, що насамперед варто дати американцям добру біографію цієї унікальної людини (переклади його поезій уже існували).

Моє домагання здійснилося аж 1988 року, коли та сама наукова установа допомогла мені видати переклад Шевченкової біографії пера Павла Зайцева. Праця над перекладом була важка, бо я вирішив скоротити український ориґінал. У ньому побіч цікавої речової розповіді було забагато сентименталізму та лірики, несприємливих для англомовного читача. У же тоді для мене було ясно, що українські життєписи не тільки Тараса Шевченка, але й інших визначних постатей мали виразне ідеологічне забарвлення. Український читач міг цього не відчувати, бо здавна звик до «житій святих». Але на Заході сучасний читач не може цього стравити. А на нові біографії, здається, чекати доведеться довго. Зрештою, найновіші критики нехтують жанром літературної біографії (адже творчість повинна говорити сама за себе), хоч на Заході нові біографії (наприклад, Байрона пера Філіс Ґроскурт і Ґете Річарда Фіденталя) знаходять читача і прихильного рецензента. Американські та канадські часописи останнім часом стали вміщувати осяжні посмертні згадки, які читаються як міні-біографії. Вони дуже відмінні від українських посмертних згадок, які повні похвальних стереотипів.

На старість мене чимраз більше цікавлять біографії та автобіографії. 1989 року я навіть видав збірку уривків українських автобіографій XIX сторіччя під назвою «Самі про себе». Укладаючи її, я побачив, що ці українці мало згадували про своє приватне й інтимне життя (автобіографія такої цікавої людини, як Драгоманов, була списком його творів і праць). Щоправда, у вісімдесятих роках деякі українські твори (наприклад, численні романи-есеї про Шевченка, книжка Романа Іваничука про Франка «Шрами на скалі») старалися кинути нове світло на біографії цих видатних людей. Такими були намагання вгасити спрагу читачів. У незалежній Україні теж були спроби доповнити біографії наших письменників, зокрема завдяки тому, що став відкритий доступ до архівів, де ще лежать неопубліковані листи і щоденники (наприклад, щоденник Пантелеймона Куліша). Одначе прецікава стаття Соломії Павличко про Коцюбинського «Пристрасть і їжа» (1994) викликала бурю протесту.

В останніх моїх публікаціях я, з далекої віддалі, пробував писати біографічні нариси українських письменників. Моя книжка «Незабутня подорож Шевченка» (1996) розкривала роль жінок у поетовому житті, а «Страждання Гоголя-Ґоґоля» (1998) досліджувала його двоєдушшя з біографічного погляду. Саме друкується ще одна моя книжка, «Сім життєписів». Поштовх до її написання дало читання «Хронографії життя і творчості Лесі Українки» Ольги Косач-Кривинюк (Нью-Йорк, 1970). Життя цієї поетеси видалося мені цікавішим від деяких її творів, але біографія пера Анатоля Костенка (1971) була просто нечитабельною. Тому я рішився дати щось нове. В серії сімох життєписів є сильветки Квітки, Куліша, Марка Вовчка, Федьковича, Нечуя-Левицького, Франка та Лесі Українки. З усіх біографій лише ті, що Осип Маковей написав про Федьковича та Куліша, стали мені в пригоді. Далеко від архівних матеріалів я, очевидно, не міг зробити все, що хотів. Але пробував поставити тих письменників як людей на тлі доби й інтелектуальної історії України.

В двадцятих роках були в нас спроби писати солідні біографії. Варто згадати хоч би Віктора Петрова «Пантелеймон Куліш у п’ятдесяті роки» (1929) і джерельну збірку листів Куліша – в Олександра Дорошкевича, «Куліш і Милорадовичівна» (1927). Багато нових біографічних даних знаходимо в двох томах творів Шевченка під редакцією Сергія Єфремова. Та саме накопичення деталів і свідчень не довело, через відомі причини, до аналітичних біографій Куліша й Шевченка. Блискуча спроба Валер’яна Підмогильного дати психоаналітичний аналіз життя Нечуя-Левицького («Життя й революція», 1927) не продовжувалась.

На перешкоді до об’єктивних біографій стала не тільки совєтська ідеологія, але й стара звичка бачити в письменниках лише українських патріотів. Зрозуміло, що тоді постає небезпека, що такі життєписи стануть, як слушно завважив Грабович, інфантильними. Не тільки наша історія, але й наша література була обезлюднена. Міфологізація потрохи вбила майже все людське. Однак тіні й інтимності життя заслуговують на увагу в кожній біографії, хоч тепер на Заході їх часто перенаголошують. Розкривання таємниць (ех-pose) стало модним. В моїй збірочці я не замовчував того, що раніше оминалося – недуги (Квітка, Франко, Леся Українка), дивацтво (Федькович, Нечуй-Левицький), незадоволення українством (Марко Вовчок), розгубленість у пошуках (Куліш), стосунки з жінками (Куліш, Франко). Підхід до біографій може бути різний, але увага мусить бути звернена на складну й багатогранну людську індивідуальність. Тоді такі життєписи можуть збагатити наше самопізнання, стаючи також цікавою лектурою. Коли нам тепер заявляють, що історії не можна знати, тільки відтворювати, то відтворюймо її через життєписи, для яких маємо документальні дані й листування. Тоді пізнаємо, що в минулому люди були таки людьми, хоч жили в інших обставинах, яких уже не можна точно відтворити. Хай нові життєписи не будуть сухими, а читаються як родоводи з-під пера Валерія Шевчука.

Ще в п’ятдесятих роках Леон Едель писав, що «нічиє життя не проходить без огляду на історію та суспільство. Ніяка біографія не буде завершена без розкриття особи в історії, в звичаях і в суспільному комплексі». Те саме сказав більш як двісті років тому Ґете – «завданням біографії є представити людину серед обставин її часу». Сьогодні ці старомодні поняття заперечуються новими критиками, для яких біографія – це просто текст. А з текстом вони роблять, що хочуть, більше для забави інших критиків, ніж для постмодерністичного читача (якщо такий взагалі існує). Щоб нові українські біографії були читабельними, їхнім авторам краще триматися консервативних, хоч модерних поглядів.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі