Лист до «Критики»: Не так, як хотілося

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
138 переглядів

Мушу перепросити Тетяну Рогозовську і Олександра Парніса, організаторів виставки «Віктор Нєкрасов: Повернення в Дім Турбіних», за прикрощі, яких я мимоволі завдав їм рецензією на її каталог, опублікованою в «Критиці» (2005, ч. 11, с. 7). І передовсім покаятися за синтаксично невдалу побудову останнього її речення: «Зрештою, ця книжка є ще одним підтвердженням того, що немає апріорі нецікавих жанрів (проте, на жаль, ще трапляються нецікаві, бездарні підходи до їх утілення)». Шановні упорядники цілком даремно сприйняли на свою адресу слова в дужках, які саме й призначені відтінити всі цікаві знахідки авторів нєкрасовської виставки і каталогу. Олександрові Парнісу варто було би зважити на контекст, який задають вступні фрази про те, що це «літературно-художнє видання, означене як книга-каталог, мало схоже на каталог у звичному розумінні цього слова» і «є радше спробою своєрідної культурологічної біографії в інтер’єрі й водночас біографією самого інтер’єру»: вони підкреслюють цінність рецензованого видання і самої виставки. Такі підходи у практиці українського музейництва трапляються, на жаль, не часто. Сподіваюся, що це моє пояснення вичерпує суто «технічне» непорозуміння щодо їх нібито «бездарности».

У згадці про «дивовижну і дещо цинічну трансформацію» та «дрібниці» й «випадковості», з яких укладено виставку як специфічно «нєкрасовську» колекцію, акцент зроблено на слові дивовижна. Експоновані й опубліковані дрібниці й випадковості є, власне, речами досить інтимними і не обов’язково публічними. Їх оприлюднення, коментування, надання їм додаткових смислів – процес, безперечно, неуникненний і потрібний із пізнавального погляду, але є нюанси, і якщо вдумливо й уважно вдивлятися у мікроскоп музейної вітрини, амбівалентність відчуттів вам забезпечено. Адже у вічку цього «мікроскопа» уламки живого життя, скалки внутрішнього світу. Не маю сумніву, що «помазок для гоління й осколок снаряда, які випадково збереглися від Сталінградської битви» є реліквіями. Проте сам процес реліквізації часто-густо є рухом скальпеля по соковитій біографічній і вітальній матерії. Ці складні колізії між органічним і механічним цілковито не розв’язано не лише на рівні музейної науки, а й у філософському вимірі. Отже, у випадку з «дивовижними трансформаціями» не йдеться про узвичаєне значення слова цинізм, якого я вжив, бажаючи загострити увагу на цій делікатній матерії, хоч і усвідомлюю, що воно має переважно неґативні конотації.

Насамкінець невеликий ліричний відступ: я звернувся до цієї книжки якраз через небайдужість до постаті Віктора Нєкрасова (якому Київ забов’язаний блискучим культурологічним міфом Андріївського узвозу) і з огляду на давнє і щире зацікавлення тим, що відбувається у музеї Булґакова, який уважаю концептуально зразковим експозиційним простором. Я сам музейник із дванадцятирічним стажем і тому на власному досвіді знаю, чого варті зусилля, вкладені у побудову експозиції. Тому ще раз прошу Тетяну Рогозовську і Олександра Парніса пробачити мої невдачі в пошуку нетривіяльних слів про їхню працю і прийняти мою щиру вдячність за неї.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі