Львівська двокрапка

Грудень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
31 переглядів

1.

Спокусу читати з кінця пересилити важко. Тим більше, що незмінні засновники-видавці львівського часопису «Ї», знаючи цю особливість книголюбів, граються з нею вже енний рік поспіль. Котрий – встановити важкувато, бо знайти перші випуски часопису пощастить, либонь, тільки в редакції. Але можна бути впевненим, що дизайн усіх чисел є незмінним від найпершого. Саме він передусім і провокує читачів дивитися кожне число навспак, бо на зворотному боці обкладинки знаходимо деякі важливі «підказки» до розкодування редакційного задуму. Перелічу також у зворотному порядку тільки ті числа, що вийшли 2000 року: «ґендерне» число містить серед інших напис «ґендерпаніка», «право-ліве» число – «путіноманія», «балканське» – «міст на Дрині». Ці написи аж ніяк не можна вважати за якусь післямову чи прикінцеву трикрапку, бо, глянувши на них, починаєш знов, автоматично і спонтанно, перевіряючи свої враження, повертатися до перечитування. Щоб зрозуміти – що ж мали на увазі шановні упорядники та куратори.

В цьому прийомі – не лише примусово-нав’язлива гра з читачем і формою. Бо й інші складники дизайну – розділення навпіл кожної сторінки, відмова від рубрикації, аґресивно-метафорична графіка, поєднання різнорідних шрифтів – призначені дати насолоду якомусь радикальному естетові, схильному до ексцентричних вибриків. Та коли зважити, що така стилістика в останні два роки стала в «Ї» традиційною, то за бажанням здаватися складними, заплутаними, химерними, до кінця не збагнутими й іще бозна-якими ховається «свята простота». Редактори та куратори часопису хочуть бути хитрющими та езотеричними лише до тієї міри, до якої уявляють собі українофонного інтелектуала як істоту, що бажає споживати винятково делікатеси з довжелезного «шведського столу». Можливо, це справедливо щодо тієї частини публіки, яка полюбляє дефілювати з презентації на презентацію, вишукуючи «чогось особливого» й постійно ремствуючи, що усе стандартизовано «по-жлобськи». Та навряд чи вони встановлюють так звані «критерії елітарності», і навряд чи «Ї»-сти настільки прості, щоб списувати образ сучасного українця-інтелектуала зі сторінок Петронія та Котляревського. Хоча бажання дистанціюватися від читача (певне, все ж таки, саме такого) тут досить відчутне.

2.

Почну з останнього поки що числа – з № 17, «Ґендерні студії»*. На обкладинку золотими буквами (вперше в історії часопису використано цю фарбу) вписано ім’я Соломії Павличко, а її растровий портрет на жовтясто-салатовому тлі розтинається навпіл, ніби перерізуючи підборіддя з напівусміхненими губами. Нагадаю, що в десятому числі («Україна–Польща. Наприкінці століття») подібним чином використано фото видатної польської поетки Віслави Шимборської, але тоді «лінія перетину» сірого з кіновар’ю йшла по лінії чола. Нічого не маю проти гри з відтінками смислу в зображенні, тим більше, що в українських часописах їх не те що бракує – майже не існує. Але є інші чинники, що викликають застереження щодо побудови числа – оформлення обкладинки, добору авторів, передмови. Щоб унаочнити, які саме, звернуся до реального випадку.

Якось мені випало стати свідком бійки біля брами Києво-Могилянської академії. Двоє «спудеїв» обмінювалися копняками, а повз них, злякано сахаючись, проходили зіщулені представники обох статей – професори, доценти, студенти. Врешті якісь молоді люди наважилися втрутитись – розборонили й розвели в різні боки. Тим часом із гурту добре вбраних, приємної зовнішності дівчаток, певне, також студенток, чулися досить войовничі заклики до миротворців не чіпати героїв. Коли все вщухло, одна з них тим же беззаперечним тоном промовила на всю губу: «Так швидко все скінчилося, бля, навіть носи не порозбивали. Нема на що подивитись, шіііт».

Так от, «ґендерне» число дуже нагадує настрій того гурту...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі