Ловець ароматів

Жовтень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
45 переглядів

Патрік Зюскінд. Запах / Всесвіт, 1993, чч. 11–12.

Патрик Зюскинд. Парфюмер. – Санкт-Петербург, 1998.

Предмет цього нарису пов’язаний з алегоричною функцією мови. Алегорія – «говорячи одне, говорити й інше» – це і є зміст проблеми множинності сенсу, коли виразові притаманне мінливе значення: означуючи одну річ, воно одночасно означує й іншу, не перестаючи означувати першу.

Пропонуємо два різні прочитання тексту Патріка Зюскінда, неподібних як сутнісно, так і стилістично. Втім, дві репліки – це вже діалог. Та оскільки ми не прагнемо переконати одне одного, то тим більше не сподіваємося переконати когось із читачів підтримати одну з позицій. Нехай інтерпретації просто будуть. Як продовження тексту, його шлейф.

Світлана Матвієнко

Справжній читач – це той, хто розуміє, що таємницею тексту є його порожність. Коли Умберто Еко писав це, він, можливо, мав на увазі, що такий читач ніколи не залишить порожність порожньою. Бо має бути в нього щось від парфумера: кортітиме взнати, чим пахне порожня пляшечка від парфумів і з яких компонентів складався аромат, особливо, коли твір – майстерне поєднання натяків, алюзій, переказів таких йому знайомих, що аж лоскоче в ніздрях. Адже «є аромати, що тримаються роками. Натерта мускусом шафа, просочений корицевою олією шматок шкіри, амброва бульба, скринька з кедрового дерева можуть зберігати запахи вічно. А інші – цитринова олія, берґамотин, нарцисовий та туберозовий екстракти, а також багато квіткових ароматів – видихаються на повітрі за кілька годин. Наражаючись постійно на цю фатальну обставину, парфумер переплітає дуже легкі аромати тривкішими, а отже накладає на них пута, приборкуючи їхнє прагнення волі. Все мистецтво полягає в тому, щоб накласти ці пута не надто міцно, аби у зв’язаного аромату лишилася ілюзія волі, але, щоб він не міг утекти геть». Парфумер обережно кладе крапельку рідини на хусточку, енерґійно змахує нею перед собою і всмоктує ворухливими ніздрями повітря. Так він «читає» аромат.

«Накласти пута», «ілюзія волі», «щоб не міг утекти геть» – сама мова відгонить насильством, коли хтось раптом почувається уповноваженим вирішувати долю чиєїсь свободи.

Із «Запахами» Патріка Зюскінда, клерка однієї з німецьких компаній, недавнього тапера, тренера з настільного тенісу й парфумера, вже попрацювали. Наталці Білоцерківець в «ароматі» книжки вдалося розпізнати Дікенса (герой-байстрюк-сирота, дитинство в притулку, знущання в підмайстрах), Бальзака та Золя (в описі парфумерної крамнички Балдіні чи паризького Цвинтаря Невинних), і Флобера («Спокуса святого Антонія»), і Манна («Самітник»), і Достоєвського («тварь дрожащая иль право имею?»), теми «єднання з природою» і відгук німецької літератури на панування нацизму («Доктор Фаустус», «Брати Лаутензак») і тоталітарні теорії. Олександр Якимович із Москви, замішуючи після Зюскінда свій аромат, додав іще Фуко, Ліотара, Бодрійяра та Маркузе, і теж відчув сморід тоталітарного духу.

А розгортається все у світі Гофмана, «канонічного» для цього тексту, якщо за Блумом, «основного» – за законами парфумерії. Отже, тоталітаризм і образ нікчемного, бездарного, миршавого, жалюгідного Цахеса. Парадокс чи ні?

Слова та речі

У творах Гофмана – не просто посилена увага до речей, а й надання їм значення тематичного ключа. «Імена речей – найпам’ятніший камінчик у цих мозаїках», – писав Наум Берковський, досліджуючи німецький романтизм. Вони тут інтриґують своєю включеністю в ряд емоційного та морального, ці речі без думок і без душі. Відштовхнувшись від подвійності значень речей у Гофмана, Зюскінд зраджує її різноманітністю. Das Parfum – тут значення та їх відтінки не просто висять у повітрі – коливаються, змінюються, тонуть або самі собою утворюють химерні сполуки.

Гофманів світ в історичному контексті діалогізує з епохою Просвітництва. Знайдений...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі