Лотофагомахія

Травень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
234 переглядів

Ханна Арендт, Джерела тоталітаризму, Київ: Дух і літера, 2005 (2-ге видання). (Hannah Arendt, The Origins of Totalitarianism, Harcourt Brace & Company, 1979).

XX століття виявилося прикро щедрим на політичні режими, які жорстоко гнобили й нищили власне населення. Салазар і Хорті, Мусоліні й Петен, Онганья та Бокаса... Жахіття, що їх чинили новітні можновладці, іноді перевершували леґендарні злочини Каліґули чи Тамерлана. Утім, є два прізвища, котрі безжалісністю випинаються навіть із величезного переліку кривавих звершень XX століття: Гітлер і Сталін. Повнота влади, яку вони мали, кількість їхніх жертв і безперечний вплив на історію людства перетворили обох на мітологічних персонажів: більшість диктаторів нині мимиволі порівнюють із Гітлером чи Сталіним, а назву їхнього дітища – тоталітарний режим – прикладають до кожної форми правління, що відрізняється від підручникової демократії.

Відтак сутність поняття «тоталітаризм» стає розмитим, заміщеним опосередкованими уявленнями. Переживши шок від публікацій Варлама Шаламова, Примо Леві, Алєксандра Солженіцина, Жана Амері, пізнавши багатоликість тоталітаризму, людство в парадоксальний спосіб втрачає відчуття його справжніх загроз. Сьогодні все – від релігійних сект до впливу техніки – може бути позірно тоталітарним! Книжка Ганни Арендт «Джерела тоталітаризму» виявляється дієвими ліками проти цієї амнезії, бо ж гранично чітко окреслює феномен тоталітаризму.

Особливість композиції твору полягає в тому, що, надзвичайно докладно простеживши шлях становлення тоталітарної ідеї через дослідження елементів расизму, націоналізму, антисемітизму, імперіялізму, авторка віднаходить гостроту думки й чіткість викладу, характеризуючи функціоналістські та світоглядні особливості тоталітарного режиму. Завдяки чому авторські гіпотези та висновки набувають значущости й переконливости.

 Отож першочерговий умовивід Арендт полягає в тому, що тоталітаризм не є тиранією, диктатурою чи жорстким авторитарно-бюрократичним режимом. Правління Франко, Стреснера й навіть Мусоліні в категоріях Арендт не було тоталітарним, адже тоталітаризм – це нова форма виявлення Істини, методологія Її доведення, система Її реалізації. Ця особливість тоталітаризму проявляється в двох формах його стосунків із зовнішнім та внутрішнім світом – відповідно, в пропаґанді й терорі. Пропаґанда призначена для нетоталітарного оточення тоталітарного режиму; вона дає змогу створювати, виправляти, підтасовувати минуле, тлумачити сучасне й пророкувати майбутнє. Вона формує прийнятний або й навіть привабливий образ тоталітарного режиму в очах інтелектуалів, марґіналів, пересічних громадян демократичних суспільств. А терор є формою стосунків із внутрішнім світом – власним населенням, спільнотою, навіть державними органами.

Між терором і пропаґандою є смисловий зв’язок: обидва (чи через примус, чи через облуду) викривлюють реальність. Вони накидають картину світу, яку проєктує режим. Ба більше, прийняття цієї картини світу було необхідною умовою існування націонал-соціялістичної чи совєтської влади. Арендт наголошує, що тоталітаризмові притаманна «непохитна віра в ідеологічний вигаданий світ». Від себе додамо: цю віру підтримує претензія на осягнення Істини.

Погляньмо: найхарактернішу рису тоталітаризму – послідовну сваволю, що дає змогу не тільки довільно визначати винних і невинних членів спільноти, але й повноправно нищити «невинних», порушуючи власні ж правила, – зумовлює внутрішня логіка: тоталітарний режим вимагає тотальної відданости, тобто визнання за ним права виносити судження найвищого рівня. Іншими словами, режим визначає категорії Добра і Зла, а також їх похідних: Дозволу, Доцільности, Моральности. Лише режим вирішує, хто добрий, а хто злий, кому доцільно дозволити жити, а кому – ні, хто безвинний і хто винен.

Такі повноваження неможливі без надання тоталітарному режимові метафізичних рис. Після Entzauberung der Welt («розчаклування світу») і «смерти Бога», що тимчасово витіснили зі стосунків Людини зі світом таємничі, принципово непізнавані сили, їх нестача обернулася спраглим пошуком нового засадничого принципу буття. Тоталітарна ідеологія пропонує прийнятний спосіб компенсувати нестачу містичного начала в модерному розчаклованому суспільстві: такі умоглядні конструкти, як «раса» чи «клас», уособлюють Вище Начало, заради якого дозволено будь-які звитяги або жертви. Ерик Воґелін, ідейно споріднений із Ганною Арендт дослідник, уважав, що перетворення елементарних часточок людського оточення на божественне начало означає сакралізацію цих елементів, які стають об’єктами релігійного поклоніння і набувають форми втілення всіх божественних рис (Істини, Справедливости, Первинности). Обов’язок кожного індивіда зводиться до втілювання тих істин, які через расовий принцип і біологію, через класовий підхід та історію проголошено відкритими.

Іншими словами, тоталітарна ідеологія заміщує релігію, стаючи повноправною системою цінностей і норм. Її знаковою рисою є синтез раціоналістично-наукової методології з метафізичним характером. Завважмо, що за гітлерівського режиму спостерігалася інтенція «наукового вивчення принципу рас», якому в совєтських реаліях відповідала школа «наукового комунізму». Проте раціоналістичні принципи правлять лише за опори, що підтримують містико-релігійний характер метафізичного ядра тоталітарної ідеології. Через осягнення законів Історії чи Природи тоталітарна доктрина претендує на розкриття справжніх процесів, що відбуваються в світі. Націонал-соціялістична ідеологія вбачала за основу всього протистояння рас, більшовицька – боротьбу класів. Соціяльні процеси, політика, культура постають для цих ідеологій лише формами вираження засадничих принципів. Себто події видимого світу приховують Дійсність, яку можна розуміти адекватно, в усій її повноті лише через [тоталітарну] ідеологію.

 Серцевиною обох тоталітарних режимів була давня філософська ідея про Приховане Суще, про дуалізм феномена й ноумена, що набула переосмислень у рамках сучасних наукових теорій (економічної – для більшовизму, біологічно-генетичної – для націонал-соціялізму). Розкриття першопричини світобудови перетворює ідеологію на формальне вираження Істини.

 Ця специфіка визначає тотальний і, як наслідок, тоталітарний характер досліджуваних ідеологій. Арендт доходить висновку, що, розкривши загальне правило, «тоталітарна законність, іґноруючи леґальність і претендуючи на встановлення безпосереднього всезагального панування справедливости, виконує закон Історії чи Природи, не тлумачачи його нормами правди чи кривди для індивідуальної поведінки». Сфери леґальности, гуманности, моральности відступають перед наступом в ім’я Істини, що його ведуть тоталітарні ідеології. Практику нищення вважають прийнятною проти всіх, хто не визнає законів Природи чи Історії, або, своєю чергою, кого вони визнають зайвим. Арендт у «Джерелах тоталітаризму» арґументовано доводить, що жорстоку природу тоталітаризму визначає абсолютне керування логікою певної ідеї – її абсолютизування та втілення: «Терор – це законність, якщо законом є закон руху певної надлюдської сили – Природи чи Історії».

Тоталітарні ідеологія і практика змінюють ставлення людини до Буття. Вимога тотальної відданости режимові, єдина вимога, адресована людині в умовах тоталітаризму, означає охоплення життєвого світу людини нормами та цінностями ідеології. Зі світу, що керується виробничими відносинами (а також расовим принципом), неможливо вийти – будь-який феномен реальности є означником прихованої Дійсности. Буржуї, навіть за всієї лояльности до совєтської влади, залишаються «ворогами народу», євреї, найтихіші й найслухняніші, все одно здійснюють свою підлу змову, описану в «Протоколах сіонських мудреців». Сутність людини, її думки та мислення виявляються заданими наперед; особистість не є суб’єктом становлення, але стає формою реалізації вищого смислу. «У гітлерівській Німеччині примат біологічного тіла, екзальтація крові та раси розкривають специфічну манеру буття: ситуація, в якій людина є невільною, віднині закладає основи її сутности, окреслюючи здатності-до-буття», – пише Абенсур. Аналогічно, в філософії більшовизму люди виражають тільки логіку історичних процесів, а не власну самість.

 Серцевиною тоталітаризму є новий, відмінний від ліберальної традиції, антропологічний підхід. У цій світоглядній системі реальність постає як тотальне царство несвободи. Неможливість вийти зі світу окреслює філософські настанови тоталітарного мислення, що полягають у нескінченному схилянні перед Буттям. Стосунок людини до Буття може реалізуватися лише в категоріях служіння (силам Історії чи Природи). Арендт вказала цю особливість, зробивши висновок: «Мета тоталітарних ідеологій полягає <...> в трансформуванні самої природи людини». Індивіда повчають через практики нищення, концентраційні табори та пропаґанду, начебто його природа є постійною та незмінною, натомість смисл Історії (Природи) полягає в постійному русі. Іншими словами, Людині відмовляють у категорії становлення, переносячи ці якості на зовнішні сили. (Зауважмо, що Дійсність у розумінні тоталітарної ідеології невипадково набагато ближча за значенням до гераклітівського Становлення, ніж до парменідівського Буття.) Це Реальність, а не людина, може змінюватися чи трансформуватися та, як наслідок, стираються лінії, що відділяють винних від невинних, правду від брехні, злочин від геройства заради Істини!

Безперечним здобутком книжки Ганни Арендт є пояснення філософських засад тоталітаризму. Без критики та моралізаторства, що були би зайвими в науковому дослідженні, Арендт експонує цінності й практики тоталітарних ідеологій, запрошуючи читача помислити, наскільки ця світоглядна система суперечить гуманістичним принципам західної цивілізації. Водночас вона чітко розрізняє авторитарні режими, які мали на меті керувати політичною сферою суспільного життя, і тоталітаризм, що заперечує духовну свободу людини. Зрештою, для постсовєтської авдиторії книжка цікава ще й тим, що вона попереджає: підступність тоталітарної ідеології отруює світогляд людини на все життя. Прагнення забути минуле чи й повернутися назад, в епоху, коли Істина відкрита, – ось неминучий вплив цього трунку. Втім, Істина криється не в класах чи расах, «вона і справді у кожній людині».

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі