Літературне історіописання та його контексти

Грудень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
97 переглядів

1

Готуючи до друку друге, доповнене видання своєї книжки «До історії ук­раїнської літератури», довелося сконстатувати, що з боку літературо­знавчого істеблішменту жодної ре­акції на перше так і не надійшло (дві рецензії, що з’явилися в українських виданнях, походили радше з «дисидентського» кола й може тому були прихильні). Діялог – бодай із цією книжкою – не зав’язався. І взагалі дискусія про стан сучасної українсь­кої літературної історіографії все ще попереду.

Проте навіть на попередньому етапі такого обговорення відчутна незавершеність чи пак «неповнота» цієї галузі нашого літературознав­ства. Причини того доволі прозорі. Становище, за якого публікування історіографічного матеріялу пере­важно є не так розширенням істо­ричного кругозору, як елементарним заповненням старих цензурних про­галин, від часу першої появи цієї книжки анітрохи не змінилося. Кіль­ка років тому мова йшла про новоперевидані підставові історії Ми­хайла Возняка, Миколи Зерова, Ми­хайла Грушевського та Дмитра Чижевського (усіх так чи інакше табуйованих «радянською наукою»). Нещодавно появилися передруки «Роз­стріляного відродження» Юрія Лавріненка або аналіз політично-літера­турної історії того ж сталінського періоду пера Юрія Луцького. Але й цим працям також майже по півсто­ліття; попри всі їхні цінності та за­слуги перед українською історіогра­фією, вони не порушують (за виїм­ком, може, Чижевського) теоретич­них і методологічних питань і в принципі не ставлять собі за мету децентрувати та ревізувати сам канон.

Певною мірою таку ревізію вже розпочато у працях Соломії Павличко, Тамари Гундорової, Віри Агеєвої (і показово, що ці праці тісно пов’я­зані з ґендерними студіями), але цей початок поки що стосується осмис­лення або переосмислення окресле­них періодів (передусім модернізму) й поодиноких, хай і чільних постатей (Франка, Лесі Українки). Глобаль­не, системне переосмислення історії української літератури, зокрема са­мої історіографії, ще попереду. Але вже можна зробити основний висно­вок: історія літератури (як і кожне культурне явище, зокрема норма­тивного й саморефлективного по­рядку) нероздільно пов’язана з дис­курсом; вона твориться не тільки поодинокими працями-концепціями, але також (а то й передусім) їхньою рецепцією. Без цього другого немає й першого.

Втім, не меншою мірою і творен­ня, і ревізування історії літератури залежить від інституцій – адже вони є основними важелями та рушіями громадського життя і того дискурсу, який надає йому голос. І тут ситуація аж надто виразна й невідрадна. Бо в цьому – інституційному – плані на­ша гуманістнка взагалі, а літера­турознавство зокрема, переживають глибинну застійну кризу, розв’язки якої поки що не видно навіть на обрії. Ані в культурній політиці, ані в гу­манітарній освіті, зокрема й у академічній науці, в університетах тощо, не було майже жодних системних ре­форм (поодинокі виїмки тут і там тільки увиразнюють загальну істи­ну). Передусім, від совєтських часів не змінилися кадрова політика й самі керівні кадри, їхній стиль праці, їхній монополістично-авторитар­ний, патріярхально-«дідівський» і, що найважливіше, посутньо антиінтелектуальний (і антиліберальний, антизахідний) етос. Постійно, хай тільки й імпліцитно, підживлюється ксенофобська позиція «вітчизняної» окремішності та самовистачальності, і за першої-ліпшої нагоди тверди­ться, що деякі історіографічні питан­ня (як, наприклад, спір про автен­тичність «Слова о полку Ігоревім») уже давно і, що найважливіше, оста­точно розв’язані. Подекуди, може, ситуація навіть погіршилася, бо жорсткий контроль «центру» заступила посилена пара-, а то й відверто анти­наукова кон’юнктура; місце соцреалізму посів своєрідний гіперпатріотичний нацреалізм, найяскравішою прикметою якого, і водночас разю­чим прикладом краху академічного контролю над якістю, є просування в підручники, хрестоматії та навча­льні програми (більшість із них оз­броєно рекомендацією міністерства освіти), як для середніх шкіл...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі