Літературна клонувальня

Часом доводиться робити речі, до яких не маєш звички. Наприклад, читати газету «Літературна Україна». Аби писати отакі тексти в ситуації, у якій зазвичай люди йдуть одразу до суду.

Коли минулого літа до редакції «Критики» потрапило число «ЛУ» з двома текстами — відгуками Оксани Купер на книжку «Східно-Західна вулиця» Філіпа Сендса та Олега Сидора-Гібелинди на «Як я став письменником» Анджея Стасюка, передрукованими чи не один до одного з нашого часопису, ми з кількома колеґами трохи здивовано посміялися: може, варто передплатити «Літературну Україну», цікаві рецензії вміщує. Ніхто й гадки не мав, що це не «разова акція», відчайдушна спроба терміново заповнити діру у шпальті, а симптом хронічної хвороби, від якої вже встигли постраждати не лише критиківські автори (від кожного з них маємо письмове підтвердження, що жодного допису до «ЛУ» вони не подавали й обурені так само, як і ми), а й чимало інших видань, у яких «ЛУ», не соромлячись, «позичає» тексти, іноді перекладаючи їх із чужих мов.

На час, коли ми виявили масштаби неподобства, тобто на середину травня, таких передруків було вже понад пів сотні. Дослідивши декілька річних комплектів «ЛУ», ми дійшли висновку, що головною причиною — хто б сумнівався! — є людський чинник. А хронологія така: 2 листопада 2017 року виходить число, де головним редактором вказано Станіслава Бондаренка. Випуск за 9 листопада підписав Микола Іванов, а вже 16 листопада на посаду головного редактора «ЛУ» заступає Сергій Куліда (Микола Іванов стає його заступником). І саме від числа 45 за 2017 рік, що вийшло 16 листопада, редакція «ЛУ» реґулярно зазирає на сайт «Критики», до своєї улюбленої рубрики «Книжкові рецензії». Спочатку крадькома, несміливо, спресовуючи по три-чотири критиківські тексти в коротенькі компілятивні колонки. (У ч. 45 це рубрика «Книжкова ятка», а вже у ч. 47 — «Книжкове revue» — sic! Згодом таки виправили на «Книжкове/Книжкова review».) Не зазначаючи ані авторів цих дописів, ані видання, звідки їх поцуплено без жодних покликів. Число 50 за 10 грудня можна назвати «перехідним». Рецензії Дмитра Шевчука на «Силу життя» Мішеля Онфре тут навіть вигадали поетичну назву: «Як жити, мислити, творити…». Ще дві — Олега Коцарева і Яни Примаченко — передрукували з авторськими підписами, а з двох текстів Ярослави Тимощук зліпили анонімну колонку про переселенців.

Напередодні Нового 2018 року «ЛУ» вирішила підтримати критиківські книжки — «Турбота як робота» Олени Стрельник та зовсім давнішу, «Єжи Ґедройць та українська еміґрація», передрукувавши дві редакційні анотації на них. Далі все сумно і передбачувано. 33 (тридцять три) передруковані тексти за 2018 рік (про два з них було згадано на початку). Про всіх авторів сумлінно згадано під кожним текстом (інша річ, чи кожного з них втішить поява її/його імені в такому контексті) — Єгор Брайлян, Інна Булкіна, Галя Василенко, Орися Грудка, Олена Дядікова, Юлія Ємець-Доброносова, Віктор Іщенко, Олег Коцарев, Вадим Мірошниченко, Марина Полякова, Ганна Протасова, Юлія Ста...