Література на роздоріжжі

Серпень 1997
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
166 переглядів

Юрій Андрухович. Перверзія. – Сучасність, № 1–2, 1996.

Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу. – Київ: Згода, 1996.

Юрій Винничук. Житіє гаремноє. – Львів: Піраміда, 1996.

Андрій Кокотюха. Шлюбні ігрища жаб. – Київ: Смолоскип, 1996.

Чутки про кризу, котра нібито охопила українську літературу, виявилися очевидно перебільшеними. Ще досить гучні (як завжди, у вузькому колі) розпачливі заяви з цього приводу перших років нашої «незалежності» поступово змінилися визнанням значних позитивних зрушень, насамперед у прозі.

Певно, що українська література продовжує перебувати на символічному роздоріжжі – Роздоріжжі (саме в міфічній місцевості з такою назвою починається дія роману американського українця Аскольда Мельничука What Is ToId («Переказане»), принагідно згадаємо й назву села з епопеї Володимира Дрозда «Листя землі» – Пакуль, тобто «доки» або «поки що»). Йдеться наразі про невизначеність загальнокультурного спрямування та філософського обґрунтування того чи іншого культурного вибору, чому свідченням була й інша дискусія початку 90-х у журналі «Сучасність» на умовну тему «Малоросія (провінція) чи Європа (Америка)?»

Але щодо повноти структури, як і жанрового та стилістичного розмаїття, то справді, за кілька років маємо ледь не все, що хочемо, – від нац-, соц- та критичного реалізму до модернізму й постмодернізму, від історичного роману – до роману феміністичного та кримінального, від біографії до автобіографії... Не пригадую хіба фантастики, та й вона, без сумніву, не забариться.

Якість усіх цих творів дуже різна. Є абсолютно графоманські тексти, є напівграфоманія з певними мистецькими претензіями. Є речі добротні і є навіть кілька дуже добрих прозових творів. До останніх, окрім доробку Валерія Шевчука та Юрія Андруховича, я б зарахувала перший роман Євгена Пашковського «Безодня» (бо віднедавна цей автор почав писати дуже вже плутано), роман Олеся Ульяненка «Сталінка», повість Михайла Скаліцькоrо «Амінь» (досконалу історію «маленької людини»), повість Юрка Іздрика «Острів Крк».

Взагалі, я спостерегла якийсь символічний поділ молодшої української прози на, сказати б, київсько-житомирську та галицько-станіславську школи. Принципово різниться мова; грайливий гумор і розкішна іронія протиставляються їх відсутності чи присутності лише в чорній гамі; і взагалі, гра протиставляється трагічному світовідчуванню. Принципово різняться геpoї – рафіновані інтелігенти з одного боку та люди «дна», божевілень і притонів – з іншого. Різниться Україна – не лише географічно, а й соціально: Україна міста (культурного центру) й села (включно з міськими околицями). Але при всьому цьому обидві прозові школи мають власну неповторну естетичну цінність, ба навіть свій особливий шарм (уявляю, як сприйняв би це слово той же Євген Пашковський!). Дещо осторонь стоїть дуже розвинена в андеґраунді 70-х років побутово-психологічна проза, героєм якої був переважно міський молодий обиватель. Кращими, на мій погляд, представниками цього напряму є нині Володимир Діброва і Євгенія Кононенко. Можна було б зарахувати сюди й Оксану Забужко, якби її проза не була такою принципово трагічно-монологічною.

Кожна з цих шкіл чи течій, яким можна, звісно, дати й інші визначення, має непогані шанси на вихід у широкий, позанаціональний світ саме завдяки своєму національному обличчю. У зв’язку з цим припущу, що якраз нібито змальоване-описане (саме що змальоване! ) на всі лади українське село могло б стати вражаючим культурним фактом для іноземного читача. Це світ, який добре знають наші письменники, світ, може, й вузький на позір, але цілком достатній для мистецтва, – як свого часу говорив Шервуд Андерсон молодому Фолкнеру. Власне на Панасі Мирному почалося і скінчилося епічне зображення трагічної мізерності та бруду східноукраїнського села (на заході ми все-таки мали Стефаника та «Землю»...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі