Libido dominandi

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
11
503 переглядів

У «Бесідах німецьких еміґрантів» одразу після Французької революції Ґете показує, як руйнуються людські форми спілкування через «бездушне політизування» та «партійне мислення». Люди, каже одна з героїнь, так відрізняються одне від одного, і в кожному приховано так багато злоби, що було би добре порадити захищати цивілізований мінімум звичайної ґречности й товариського поводження. В хаотичні, політично збуджені часи, як-от і наша сучасність, у цьому є особлива потреба.

Але хіба не дивно говорити про цивілізованість сьогодні, хіба до політесу в світі, де цивілізовані держави з їхніми корпораціями жорстоко експлуатують і другий, і третій світи, де методично нищать природу й кидають напризволяще культуру разом з освітою.

Багато хто з діягностів нашого часу вважає, що тільки солідарні спільноти здатні протистояти суспільній аномії, експлуатації та, зокрема, наступові академічного вандалізму.

Рюдиґер Сафранскі розглядає «Розмови німецьких біженців» як відповідь на «Листи про естетичне виховання людського роду» Фридриха Шилєра, на противагу яким Ґете проголошує, що, ймовірно, те, що менше, і є кращим. Тож, мабуть, допоможуть не великі проєкти, а лише невелика обачність і увага; ймовірно, вихованість значить більше, ніж моральність; імовірно, соціяльна освіта значущіша за естетичне виховання.

Для сьогочасного політичного мислителя Жака Рансьєра Шилєрова увага до грецького способу життя як взірця для сучасности означає одне: можливість винайти нові чуттєві форми і матеріяльні рамки прийдешнього життя, де прообразом дієвця є не партія як політичний аванґард, а нові форми чуттєвих спільнот, на кшталт художнього аванґарду, які по-новому формують відносини між тим, що робити, бачити, говорити і як бути.

Цей невеличкий історико-культурний відступ потрібен мені, щоб окреслити позиції Центру візуальної культури та керівництва НаУКМА в контексті їхнього протистояння. Після чудових статтей Оксани Форостини та Володимира Єрмоленка у «Критиці», статтей Василя Черепанина й Олексія Радинського, здається, мало що можна посутньо додати. Тому спробую створити трішечки іншу – сподіваюся, не зайву – перспективу, мабуть, радше академічну, ніж українську. Погляд знизу, якщо бажаєте, погляд звичайного викладача академії, який працює в ній від 1992 року і для якого все, що там відбувається, не менш болісно, ніж для будь-кого іншого.

Ситуацію в КМА я все ще бачу кращою, ніж у багатьох інших вишах. Але це «краще» зберігається в нас радше за інерцією, всупереч діям керівництва академії, на тлі стабільного і постійного погіршання загальної ситуації та настроїв у навчальному закладі.

Протистояння ЦВК та Вченої ради разом із ректором є, на мою думку, зіткненням групи молодих дослідників, митців, студентів, зацікавлених у поліпшенні та створенні нового культурного, художнього й академічного контексту в Україні, та «закритої маси» (термін Еліяса Канеті) посадовців, що, під прикриттям захисту інтересів КМА, за помпезними деклараціями про університет майбутнього та входження до найвищих світових рейтинґів, насправді, як на мене, перетворюють її на пересічний, провінційний у найгіршому розумінні цього слова навчальний заклад.

Це дебати про те, якою бути академії, – вишем, відомим у світі якістю дипломів своїх випускників, чи потьомкінською хаткою для приманювання грошей від потенційних грошодавців – і цю дискусію ще не завершено.

Закрита маса, як її описує Канеті в «Масі та владі», відмовляється від росту і робить наголос на структуру. Вона міцно загніжджується: обмежує себе і створює собі місце. Простір, який вона заповнює, призначено саме для неї. Коли його заповнено, допуск припиняється. Можливості росту зникають, зате маса набуває тривкости, убезпечує себе від зовнішніх впливів, які можуть бути ворожі й небезпечні.

Важливий процес, що відбувається всередині маси, – розрядка, зокрема під час відтворення знайомих ритуалів (у нашому випадку – засідань...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі