Ліберальний націоналізм та його вороги

Березень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2382 переглядів

Повний текст цієї статті, зокрема з академічними посиланнями на цитовані джерела, опубліковано у збірці на пошану Івана Дзюби «Обрії особистости», випущеній до його 80-ліття.

 

У західній політичній думці, яка претендує на глобальну універсальність, лібералізм є безумовною цінністю: синонімом толерантности і поваги до особистої автономії та прав людини, однією з підвалин, на яких споруджено сучасну цивілізацію. Націоналізм, навпаки, досить часто вважається безумовним злом, синонімом ксенофобії, шовінізму, насильства, «війни, що ставить сусіда проти сусіда і ділить, здавалося б, неподільні країни» (Джудит Ліхтенберґ). У цьому контексті термін «ліберальний націоналізм» виглядає як оксиморон, contradictio in adiecto, щось на кшталт «раціональної ірраціональности», «цивілізованого варварства», «толерантної нетерпимости» чи «індивідуалістичного комунітаризму».

Після Другої світової війни з усіма її жахіттями, спричиненими начебто націоналістичним божевіллям, націоналізм став на Заході чимось «філософськи непристойним і політично реакційним» (Дейвід Мілер). Панівною зробилася думка, що процеси модернізації, зокрема глобальне розширення комунікацій та міжособистісного спілкування, зростання соціяльної мобільности та загального рівня освіти, культури і суспільного добробуту поступово сприяє утвердженню ліберально-демократичних цінностей і приборкує ірраціональність, нетолерантність та націоналістичні ексцеси. Допіру після падіння комунізму в 1989–1991 роках та появи двох дюжин незалежних держав на місці cовєтської імперії, внутрішньої та зовнішньої, західні дослідники почали приглядатися до розмаїття націоналізмів у нових державах як істотного чинника їхнього подальшого – ліберального чи неліберального – розвитку. Кардинальна відмінність і напрямків, і перебігу посткомуністичних трансформацій спонукала дослідників сформулювати питання, котре, імпліцитно принаймні, стосується й «оксиморонної» категорії «ліберального націоналізму»: «Чому в одних постлєніністських державах виявився більше сумісним із реконструкцією національної ідентичности, ніж в інших?» (Ерика Гарис).

Вони мусили визнати, що націоналізм відіграв істотну або й вирішальну роль у розпаді імперії і що крахові комунізму посприяла не лише емансипація громадянського суспільства від тоталітарної держави, а й емансипація національних/ націоналістичних суспільств від домінування імперського центру. Не лише громадянська, а й націоналістична мобілізація була потужною рушійною силою ліберальних антикомуністичних рухів у Польщі, Прибалтиці, Чехословаччині, Україні. Для всіх цих народів національне визволення було не менш важливим від здобуття громадянських свобод; власне, ці цінності у згаданих рухах часто поєднувались у нерозривне ціле. Відтак науковці, принаймні декотрі, мусили визнати, що «певна форма націоналізму справді потрібна для підтримання ліберальної демократії» (Стефан Ауер); що «демократія ґрунтується на міцно злютованих ідентичностях, які забезпечує приналежність до нації, – без цього не буває демократичних держав» (Джордж Шопфлін); і що лібералізм сам «залежить від певної націоналістичної леґітимізації народного суверенітету та державних кордонів» (Женев’єв Нойтенс).

Поняття ліберального націоналізму зробило на Заході досить стрімку кар’єру, ставши предметом гарячих інтелектуальних дискусій, – від етапних книжок Лії Ґринфелд («Націоналізм: п'ять шляхів до модерности», 1992) та Яель Тамір («Ліберальний націоналізм», 1993) до порівняно недавніх праць Віла Кімлічки («Політика розмовною мовою», 2001) та Стефана Ауера («Ліберальний націоналізм у Центральній Европі», 2004). В Україні, на жаль, жодного відгомону цих дискусій поки що не помітно. На це є низка причин, і я постараюся коротко їх окреслити у першій частині статті. Її головна мета, однак, – з’ясувати характер сьогоднішнього українського націоналізму, його сумісність із ліберально-демократичними принципами та його роль в актуальному процесі побудови держави та нації,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі