Lemberg, Lwów, Львів: міський текст Львова

Квітень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
972 переглядів

Мабуть, у кожній літературі є свій головний міський текст, він не завжди столичний, але у літературному сенсі – найрозробленіший і найвідрефлектованіший. В українській літературі це, безумовно, текст Львова. Львів випереджає обидві столиці – і першу, і теперішню, і Харків, і Київ, не лише і не так словесною масою всього, що про нього вигадано, сказано й написано. За кількістю міських антологій, статтей і монографій, та й просто за наявністю усвідомлених міських метатекстів Львів тримає першість. Іншими словами, львівський текст переконливо осмислено як міський текст, і ми маємо справу не тільки з історією тексту, а й з історією концепту. Теперішній концепт, здається, визначається багатомовністю всередині одного міста й одного міського тексту і рефлексією на таку багатомовність, власне, тим, як багатомовність змінюється на одномовність і як це усвідомлюється всередині самого тексту.

Історія створення міського тексту безпосередньо випливає з міської історії: за минулі двісті років Львів був столицею провінції, спочатку австрійської (імперської, габсбурзької), потім польської, совєтської і, нарешті, української. Насправді все було ще складніше: у цій історії були моменти, коли під час Першої світової війни Львів окупувала російська армія, згодом, від 1915 року, він був знову австрійський, після розпаду обох імперій – недовго український (ЗУНР) і до 1939 року – польський. Ми маємо намір показати, як текст міста послідовно засвоював німецькі та польські концепти і як вони сьогодні трансформуються у текстах нової української літератури.

Багато що говорить про те, що текст Львова, принаймні в австрійській літературі, метонімічний щодо тексту Галичини. Тема Галичини стає актуальною між двома війнами. Галичина «очима австрійців» була окраїною імперії, «крайньою землею», і почасти із цим пов’язано її леґендарність. Вона була «нечуваною» як усі «крайні», прикордонні землі, у певному сенсі вона була Куканією – мітологічною землею, що «тече молоком і медом». У Музиля в «Людині без властивостей» обігрується це ім’я Галичини, він називає свою країну «Каканія», рушаючи від абревіятури «k-k» (kaiserlich-königlich), що передувала назвам усіх австрійських інституцій. Юрко Прохасько згодом продовжив цю гру і переклав Каканію як Цеканію (цісарсько-королівський, – ЦеКа, що дотепно передає державний сенс, але не передає куканського, леґендарного).

Літературні подорожі Галичиною перетворилися на жанр, і на початку 1990-х, коли австрійці стали якось концептуально оформлювати свій галицький сантимент, виходить антологія «Das reiche Land der armen Leute» («Багата країна бідних людей»). Упорядники Карл Ґаус та Мартин Поляк у передмові називають Галичину «тією самою леґендарною східною провінцією», що як історична реальність перестала існувати («була потоплена у кривавому хаосі двох світових воєн») і, ставши мітом, існує віднині лише в літературі (принаймні для австрійців). Ключовим текстом збірника, відповідно, текстом, що дав йому заголовок («Das reiche Land der armen Leute»), став нарис Йозефа Рота «Reise durch Galizien» («Подорож Галичиною», 1924). Рот називає Галичину насамперед «великим полем бою великої війни». Властиво, саме так – «полем бою» – бачить міжвоєнний Львів (1918–1939) Григорій Грабович, і його власна концепція «мітологізації Львова» будується не на леґендарних, а на історичних передумовах. Німецького (габсбурзького) складника у тій статті майже не згадано, йдеться про польсько-українську «війну» за Львів 1918 року та її наслідки. Ідея професора Грабовича в тому, що мітологізація виникає на іншуванні: власний міт стверджується на протистоянні Іншому, і цим Іншим для українського Львова стали поляки. Це справедливо на рівні міської ідеології та історичної самоідентифікації, що ж до міської літератури, то тексти «українського Львова» радше у складний спосіб наслідують австрійські та польські конотації, аніж навмисно протистоять їм.

Ключові цитати тут задав Йозеф Рот у тому ж нарисі 1924 року, і – з...

Про автора

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Михайло Рой.
Михайло Рой 29 липня 2018 року, 12:59

Дякую за цікаву статтю - дізнався трохи нового, трохи систематизував старих знань. З нового дізнався про групу "дванадцятки", а також зацікавився постаттю Стефана Грабінського, польського автора горрорів, хоч це і так "белетрестично". Звернула на себе увагу й згадка про детективну серію Марека Краєвського про розслідування злочинів в єврейських кварталах Львова. Зацікавила характеристика авторки про цю серію (вислови на кшталт "треш-нуар", "дивна і пронизлива", ідея про те, що читач тут знає наперед, чим у "загальному" закінчиться весь "детектив" з досвіду історії - це круто, вибачте за таке сленґове слово). Про цю серію також довідався зі статті. Тож завершу майже тим, чим почав: пані Інно, спасибі Вам за статтю.
P.S. З критичного можу зауважити, що на 1847 р. площа на літографії ще не називалася площею Міцкевіча. Це пізніша назва - до того вона називалася, коли не помиляюся, Маріяцькою або ще Фердинандплатц.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі