Лемберґ 1916 – Львів 2002. Роздуми над старим путівником

Липень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
154 переглядів

Остапові Середі – невтомному провідникові Львовом – із приязню

У вівторок, 5 лютого цього року у велетенській антикварній крамниці на Музейному бульварі в Будапешті – що навпроти Угорського національного музею – я натрапив на невелику книжечку під назвою «Lemberg und Umgebung. Handbuch für Kunstliebhaber und Reisende». Її автором був невідомий мені д-р Йозеф Пйотровскі. Дати на титульній сторінці немає, але на підставі тексту й дати на плані міста можна виснувати, що книжку, найімовірніше, видано в 1916-му, найпізніше – в 1917 році. Наступного дня я мав їхати до Львова з туристично-науковою метою (щоправда, більше туристичною, аніж науковою), і вечір перед мандрівкою скоротав над книжечкою, позначаючи місця, які варто відвідати.

Отже – путівник. Кишеньковий формат, цупка чорна оправа, сецесійний візерунок, назва, вибита золотими літерами. Якісний блискучий папір, лише трохи пожовклий. Сто тридцять одна світлина різної якости – друк назагал достатньо виразний. Автор – із докторатом – запевне був істориком мистецтва: у книзі вміщено довгий розділ, присвячений історії мистецтва Львова. Історія мистецтва початку XX століття – то не якась там іконологія чи вивчення ідейного змісту творів, а серйозний формальний аналіз: композиція, «тектоніка», арки, пілястри, контрфорси й склепіння – ось що важить тут. Бо ж саме тоді вийшла «Kunstgeschichtliche Grundbegriffe» Гайнриха Вельфліна – біблія для кожного дослідника стильових форм у мистецтві. Ми в Галичині – отож кожне прізвище, згадуване в тексті, опоряджено довгим і статечним переліком титулів. Про мальовниче розташування Львова писав у «Die Zeit» «Гофрат професор Віденського університету д-р Йозеф Стшиґовський», а руський студентський дім оздобив розписами «академічний художник [akad. Kunstmaler] Іван Труш» – приємніше-бо розглядати картини, знаючи, що їхній автор – випускник академії, а естетична опінія радника двору важить більше, ніж думка звичайного смертного.

Я здавна замиловуюся старими путівниками, й часто міркую, що ж насправді вони намагаються мені промовити. Ось один із моїх улюблених – «Бедекер»1 по Австро-Угорщині 1903 року. З нього можемо вичитати, що фара велосипеда після смеркання мусить бути ввімкнена незалежно від того, чи їдемо ми на ньому, чи всього лиш його ведемо, а якщо ввечері у Відні побачимо трамвай із блакитним ліхтариком, то це означатиме, що він сьогодні – останній; що директор крайового музею в Кошицях має прізвище Міхалік (чи то не його кузен мав цукерню на Флоріянській у Кракові?); що пан доктор Станіслав Томкевич охоче надасть туристам, які оглядають Краків, якнайдетальнішу інформацію з історії мистецтва (про адресу питати в редакції «Часу»). Такі іскорки не складають жодного цілісного образу, – але створюють враження (можливо, оманливе), наче щось стає нам ближчим.

«Бедекерові» ще не відоме візантійське мистецтво – для нього не існують прекрасні мальовані монастирі в Буковині, тепер занесені у списки світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Наш путівник по Львову молодший лише на 13 років, а яка зміна! Автор – аж ніяк не проукраїнський, але, оповідаючи про візантійське мистецтво, забуває про національні упередження. Як шкода, – пише він, – що у Львові не збереглася жодна пам’ятка з давньоруських часів. Львів же мусив черпати з візантійського мистецтва Буковини, з Путни, Драгомирни чи інших монастирів, – і нічого з цього, на превеликий жаль, не залишилося. З-поміж пізніших пам’яток східної культурної традиції він, як і сучасні історики мистецтва, обдаровує особливою увагою іконостас, що зберігся у П’ятницькій церкві.

Інша зміна порівняно з характерним для XIX століття підходом в історії мистецтва – зацікавлення формами еклектичними, некласичними. Розписи й іконостаси собору Св. Юра є цікавою сумішшю західних і східних елементів...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі