Ласкаво просимо до пустелі Реального

Жовтень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
256 переглядів

Одвічна американська параноїдальна фантазія – людина, котра живе у маленькому ідилічному каліфорнійському містечку, споживацькому раю, раптом починає підозрювати, що світ, у якому вона живе, є підробкою, виставою, розіграною, щоби переконати її в тому, нібито вона перебуває в реальному світі, тоді як усі люди навколо є дійсними акторами та статистами у гігантському шоу*. Найостаннішим прикладом такої фантазії є фільм «Шоу Трумана» («The Truman Show», 1998) Пітера Вієра. Джим Керрі грає провінційного клерка, який поступово довідується, що він – герой цілодобового телешоу. Його містечко сконструйоване в гігантській студії, а за ним самим постійно стежать телекамери. Серед попередників Вієра варто згадати Філіпа Діка: герой його фільму «Час вивихнув суглоба» («Time Out of Joint», 1959), ведучи скромне існування у маленькому ідилічному каліфорнійському містечку, поступово дізнається, що все місто є підробкою, вигаданою для його задоволення... В основі обох фільмів лежить уявлення про пізній капіталістичний, споживацький каліфорнійський рай, який є, у самій своїй гіперреальності, певною мірою нереальним, безсутнісним, позбавленим матеріальної інерції.

Отже, річ не лише в тім, що Голлівуд розігрує подібність до реального життя, позбавлену ваги та інерції матеріальності. У пізньокапіталістичному споживацькому суспільстві саме «реальне соціальне життя» якось набуває ознак постановочної підробки, де наші сусіди поводяться в «реальному» житті як актори та статисти... Знову-таки, одвічна правда капіталістичного утилітарного позбавленого духовності всесвіту полягає у дематеріалізації власне «реального життя», перетворення його на примарне видовище. Серед інших, Кристофер Ішервуд так назвав цю нереальність американського щоденного життя на прикладі кімнати у мотелі: «Американські мотелі нереальні! ... Вони спеціально створені як нереальні. ... Європейці ненавидять нас, тому що ми усамітнилися, аби жити всередині наших реклам, як самітники, що ховаються у печери для споглядання». Поняття «сфери» Пітера Слотердайка втілюється тут буквально: гігантська металева сфера відкривається й ізолює ціле місто. Кілька років тому низка науково-фантастичних фільмів на кшталт «Зардоза» («Zardoz») або «Втечі Лоґана» («Logan's Run») спрогнозували сьогоднішній постмодерний стан, поширюючи цю фантазію на саме суспільство: ізольована група, живучи стерильним життям в ізольованому просторі, прагне досвіду реального світу матеріального занепаду.

Гіт братів Вачовскі «Матриця» (Matrix, 1999) став піком такої логіки: матеріальна реальність, яку всі ми переживаємо й бачимо навколо себе, виявляється віртуальною, генерованою та координованою гігантським мегакомп’ютером, до якого всі ми під’єднані. Коли головний герой (якого грає Кіану Ривз) прокидається у «реальну реальність», він бачить безлюдний пейзаж, засмічений обгорілими руїнами – це те, що залишилося від Чикаґо після світової війни. Лідер опору Морфей іронічно кидає: «Ласкаво просимо до пустелі реального». Хіба не щось подібне сталося в Нью-Йорку 11 вересня? Його мешканців запросили до «пустелі реального». А нам, зіпсутим Голлівудом, кадри падіння веж, показані всіма каналами, не могли не нагадати найзахопливіші сцени катастроф із найбільших фільмів.

Коли ми нині чуємо, що ця катастрофа стала цілком несподіваним шоком, що сталося неуявне Неможливе, варто пригадати іншу визначальну катастрофу, початку XX століття: загибель «Титаніка». Це також стало шоком, але простір для нього вже підготувало ідеологічне фантазування, адже «Титанік» був символом моці індустріальної цивілізації XIX століття. Хіба це не правда у випадку з Нью-Йорком? Річ не лише в тім, що медії постійно бомбардували нас розповідями про терористичну загрозу – безперечно, цю загрозу також вдягнули в...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі