Ландшафти письма

Вересень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
70 переглядів

Тарас Прохасько. Інші дні Анни. — Київ: Смолоскип, 1998.

Я подумав, що ми справді живемо у чужій прозі, чужою прозою, для чиєїсь і за чиєюсь прозою. Але тільки доти, поки не придумаємо своєї...

В передмові до книги Юрій Іздрик написав, що героям Прохаська невідома етика, а химерний кодекс честі, на якому базуються їхні вчин­ки, скорше естетично доцільний, аніж етично вмотивований. Попередня цитата, здається, цілком спростовує це припущення, бо ви­вільнення з полону літературності, чужої текстуальності й побудова власного прозового простору — зав­дання не для естета, а для стоїка.

Стоїцизм — вольова домінанта прози Тараса Прохаська.

Інша річ, що цей стоїцизм іноді відверто пародійний. Як, наприклад, у «Спробі деконструкції» (хоч і це оповідання, як і всі інші, що скла­дають збірку, завершується похмуро та невизначено: залишається незро­зумілим — прийшли військові у за­тишний притулок растаманства і флористики, чи все якось обійшло­ся). Прохасько любить створювати атмосферу надзвичайного стану в тих місцевостях, де перебувають персонажі. Правда, режим, з існуван­ням якого доводиться миритися во­лелюбним ботанікам і ентомологам, напрочуд ліберальний. «Кожного разу, коли режим оголошував над­звичайний стан, мене затримували, арештовували і вивозили в спеціальний табір за містом. Ніякого суду чи присуду не було. В таборі незле годували, було озеро, бібліотека, привозили пиво».

Ніяка історична або генетична пам’ять не підказує можливості існу­вання чогось подібного на теренах СРСР чи, скажімо, Німеччини. Тут пригадується інша країна, де такого теж не було, але мало би бути згідно з міфом, солодка отрута якого жи­вить чимало літераторів Східної Єв­ропи. Ця країна — Австро-Угорщина.

Зацікавлення культурною, в тому числі літературною, спадщиною Австро-Угорської імперії наприкінці XX століття зростає неймовірно. Спогади про перебування в межах Габсбурґської держави стають іще одним незайвим підтвердженням нашої причетності до безперервної світової традиції. Водночас духовна близькість епох занепаду імперій, почуття «останнього світу» перетво­рюють досвід Австро-Угорщини на вагомий для нас символ, який варто досліджувати й усвідомлювати (принагідно зауважу, що перші кро­ки в цьому напрямку вже зробила редакція часопису «Ї», один із ви­пусків якого був цілком присвяче­ний Австро-Угорщині).

Вже топоніміка творів Прохаська ностальгійно австро-угорська: Пра­га, винарня на Водічковій, «топографія вілли нагадувала вигляд празького Граду з боку Сміхова», есеїстка з Відня та Альпійські гори, що імітують Гімалаї. Безпосередньо згадується Рот, Рільке, Тракль, Гуссерль, Бахман, Гандке. «Усе це, ска­зав він, ці подвір’я, гаражі, дерева, пе­рекладини, смітники, пух тополь на корінні найбільших дерев, освітлен­ня, стан атмосфери, температура, на­віть географічна широта — все це проза Гандке».

Не згадувані Музіль і Кундера випрозорюються у фразах про світ, що втратив властивості, або про «стан постійної легкості буття».

В оповіданнях Прохаська «весе­лий Апокаліпсис» триває. Кілька не знайомих між собою осіб купили з аукціону місця на ще не закладеному цвинтарі. Поступово вони знайом­ляться і, не маючи інших зацікав­лень, потроху обживають кладови­ще, а потім створюють камерний ор­кестр і навчаються грати, щоби вправлятися у виконанні жалобних маршів. Невдовзі вони гинуть усі ра­зом під час подорожі повітряною ку­лею над рідним містом. Це — непов­ний переказ фабули роману, що його пише герой оповідання «Некро­поль». Роман не дописується, нато­мість створюється балет за мотивами незавершеного твору, прем’єра вис­тави здобуває успіх, але хоч трохи пригадати через деякий час зміст пластичної композиції може тільки вщент понищений алкоголем музи­кант місцевого театру.

Писати про процес писання, зви­чайно, ознака доби. Суттєво інше — наскільки свідомо маніпулює Прохасько мотивом, що повторювався вже безліч разів (згадаймо лише Булґакова, Борхеса, Набокова) і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі