Лабораторне вирощування національної свідомості

Жовтень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
24 переглядів

Che munegu per cunfurta u so destin voeye mantegne a so’ lenga.

Louis Barral, “Munegascufunie” (1979).

[Воліючи зміцнити своє майбутнє, Монако бажає зберегти свою мову].

Монако, Монте-Карло, княгиня Ґрейс (уроджена Келлі)... Більшість людей одразу пов’яже ці назви та імена з багатством, розкішшю, насолодою та декадансом. Усі вони стосуються невеличкого прямокутного шматка суші на березі французької Рів’єри, простого клаптика узбережжя, кам’янистого і скелястого, завдовжки щонайбільше кілька кварталів якого-небудь великого міста. І все-таки, здається, кожен принаймні щось чув про Монако, а дехто (навіть якщо самому не випало там побувати) ще й знає, що це незалежна країна.

Та навряд чи багато хто навіть із-поміж фахівців знає, а почувши, попервах може й не повірити, що тут, виявляється, мешкає особливий монеґаскський народ зі своєю культурою та мовою, яка вже усталена і якої навчають у школах. У країні, територія якої не перевищує 0,73 квадратної милі (1,9 квадратного кілометра), живе 4481 громадянин монеґаскського походження.

Чужинець навряд чи й зауважить у Князівстві Монако (французькою: Principaute de Monaco; монеґаскською: Principatu de Munegu) якісь прикмети монеґаскської окремішності — за винятком хіба двомовних франко-монеґаскських вуличних вивісок у старому місті «на скелі» (a Roca). Треба добре знатися на романських мовах, щоб зауважити різницю між монеґаскським та іншими провансальськими та ліґурійськими діалектами сусідніх міст уздовж французької та італійської Рів’єри. Але попри переважання франкомовного населення (за станом на 1985 рік у князівстві мешкало 27 тисяч чоловік, із яких 22,5 тисячі — іноземці, здебільшого французи), тут, особливо протягом останнього десятиріччя, відбувалося своєрідне національне відродження, з усіма атрибутами звичайніших і масштабніших національних рухів. Воно супроводжувалося появою нових історичних досліджень, упорядкуванням словника місцевої мови, складанням шкільних граматик і текстів, публікаціями поезії та прози монеґаскською мовою та заснуванням нових наукових інституцій.

Якщо йти за класичними прикладами дев’ятнадцятого — початку двадцятого століть і розуміти національне відродження тільки як ево­люцію в напрямку утворення неза­лежної держави, то говорити про на­ціональне відродження в Монако — країні, що є фактично незалежною з тринадцятого століття — буде оче­видною суперечністю. Але хоча від­чуття національності — усвідомлен­ня приналежності до спільноти з ок­ремими, притаманними тільки їй мо­вою, релігією, територією та історич­ною традицією — існувало в євро­пейських націях-державах ще від середніх віків, деякі країни здобули політичну незалежність і без особли­вої національної свідомості. Спершу зазнавши «розкошів» незалежної державності, вони вже потому захо­дилися обґрунтовувати своє існу­вання як нації-держави.

Дев’ятнадцяте та двадцяте сто­ліття дали зразки двох різновидів на­ціоналізму (чи національного відродження): його витворюють або ін­телігенція, або держава. З ідеєю на­ціоналізму тісніше асоціюється той його різновид, що пов’язаний із ді­яльністю націоналістично налашто­ваної інтелігенції, — коли невелика група лідерів-патріотів збирає куль­турні пам’ятки, формулює націо­нальну ідеологію і прагне культур­но-політичної автономії або, якщо це можливо, незалежності для терито­рії, населеної людністю, яку вони вважають (часто досить довільно) «своїм народом». Європа дев’ятнад­цятого століття знала багато «кла­сичних» прикладів національного відродження, що його збудила інтелігенція: в німців, італійців, поляків, чехів, українців, ірландців, фризів, басків та багатьох інших народів. Тільки деякі з них у двадцятому сто­літті досягли незалежної державно­сті, інші — щонайбільше автономії.

Поряд із національними рухами, створеними інтелігенцією, були й за­охочувані державою. Тут усе залежало від того, наскільки успішно держава —...

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі