Київська маґдебурґія: ювілейний комплект

Червень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
62 переглядів

Публікації, згадані в цій статті:

Сергій Плачинда. Маґдебурзьке право в Києві: погляд крізь віки / Столиця. – Київ, 1999, ч.34.

Ростислав Делімарський. Маґдебурзьке право в Києві. – Київ: Соборна Україна, 1996.

Пам’ять століть. – 1999, ч.2.

1.

Святкування 500-ліття надання Києву маґдебурзького права, хоч і має, на відміну від вікопомних урочистостей із нагоди 1500-річного ювілею міста, цілком «леґітимні» хронологічні підстави, проведено набагато скромніше. Зокрема це видно й зі здобутків у царині наукового опрацювання та популяризації відповідних історичних сюжетів: на початку 80-х побачив світ не один десяток ґрунтовних публікацій із києвознавчої тематики, а п’ятсоту річницю київської маґдебурґії вшановано переважно статтями в періодиці – поодинокими й досить сумнівними за фаховим рівнем.

Поціновувачів «гіллястої клюкви» відсилаємо до найкумеднішої з-поміж цих публікацій – статті Сергія Плачинди «Маґдебурзьке право в Києві: погляд крізь віки» в ювілейному випуску газети «Столиця». Пронизавши поглядом глибінь минулого, автор натрапив на чимало екстраординарних фактів, дотепер не помічених науковцями. Серед видінь, які постали перед п.Плачиндою на нелегкому шляху крізь віки, більшість стосується життя Києва у XV–XVI століттях, коли той «завдяки Маґдебурзькому праву» став «великим європейським містом», «київські ярмарки набули широкої популярності в світі», на міських «велелюдних базарах», поруч із хлібом, овочами, рибою та м’ясом, «у вільному продажу з’явилися порох, селітра, свинець, вогнепальна зброя (виробництво якої кияни опанували одні з перших в Європі)», а рецепти «чудового київського й броварського пива ... розійшлися по всій Європі». Годі й дивуватися, що в ті казкові часи, знов-таки завдяки маґдебурзькому праву чи то, словами п.Плачинди, під його «прикриттям» «юні кияни читали Гомера в оригіналі», а Києво-Братський колеґіум був «одним з найпередовіших вищих учбових закладів Європи» – і таки, виходить, був, якщо в ньому викладали (у XVІІ столітті!) психологію та якусь загадкову «технологію».

Не треба бути прозірливцем, аби зрозуміти, що автор, блукаючи думкою в минулому, тілом залишився у прозаїчному сьогоденні з його нав’язливим гаслом перетворення Києва на «європейську столицю» й дискусіями навколо якості оболонського пива чи припустимості вільного продажу вогнепальної зброї. Ба більше – складається враження, що п.Плачинда переконаний: маґдебурзьке право цілком здатне зарадити його співгородянам у їхній нинішній скруті. Адже навіть тимчасове скасування його наприкінці XVIII століття призвело до «економічної кризи, застою у виробництві та повного зубожіння трудових киян»; а якщо разом з автором так само щиро вважати це право чи не головним рушієм української культури, можна оголошувати його панацеєю від усіх теперішніх негараздів. Відтак, публікація п.Плачинди виглядає як український (або, точніше, київський) парафраз відомої «Росії, яку ми втратили» – зрозуміло, без відповідної публіцистичності та з тією відмінністю, що в ґоворухінському фільмі першопричиною всіх бід названо більшовизм, а в статті – «іншу силу – дику, зловісну, диявольську», котра, зрештою, й призвела до ліквідації київської маґдебурґії. Та що там маґдебурґія – довела до сліз самого Хмельницького: коли в січні 1654 року в Переяславі (де, виявляється, «ніякої “ради” не було») Бутурлін, «не побоявшись Бога, відмовився присягнути на вірність Україні», гетьман «розгубився, заплакав. Але... Москва сльозам не вірить. Не допомогли Богданові сльози».

Залишається тільки гадати, з яких невідомих науці джерел почерпнув п.Плачинда відомості про події XV – першої половини XVII століття (про пізніші часи він дізнався з «Історії русів», Дорошенкового «Нарису історії України» та києвознавчої літератури). Певно, йдеться про якісь таємничі «перекази» – на зразок тих, де стверджується, що в Богоявленському монастирі зберігалися «книги краківських друкарів Голлера, Інглера...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі