Кур’єр вільної Европи

Грудень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
83 переглядів

У перших днях цього року, що вже добігає кінця, у Варшаві у вельми похилому віці помер давно вже і важко хворий чоловік, відомий обізнаному в центрально-східноевропейських справах світові під іменем Ян Новак-Єзьоранський. Звістка про цю смерть викликає в мене відчуття світлої скорботи: бо неуникно засвідчує закінчення однієї великої польської епохи – але й успіх її центральної місії.

Про наближення кінця цієї епохи, що її – за всієї умовности такої назви – мабуть, таки найвлучніше дасться окреслити як Повоєння, вже впродовж декількох останніх років звістують смерті її найвизначніших постатей. Це усвідомлення, у випадку Польщі, долає навіть поділи, хоч якими б істотними вони виглядали, як-от: на Край і Еміґрацію, чи навіть поколіннєві (бо серед покійних Єжи Ґедройць, Кшиштоф Кесьльовський, Чеслав Мілош, Яцек Куронь, папа римський Іван-Павло II). «Епоха» – це не зовсім те саме, що «час», або «доба», або «період». Щораз виразнішає усвідомлення, що єдиним справжнім критерієм причетности до «епохи» є прижиттєва постава і формат особистости. «Період», натомість, творять усі. Добігає кінця епоха тих давніх, леґендарних титанів, неспростовних величин і непідважальних моральних авторитетів. Це відчуття поширюється і поза межі Польщі, поза межі нашого реґіону Европи, і стосується ширшого явища: невідворотно відходить із життя ціла велика европейська формація, якій, позначеній іще рештками духу та життєвого світу Старої Европи, судилося визначати повоєнну европейську епоху. Саме в цій двоїстості закорінена така притаманна цій формації суміш старосвітськости й модерности, що складає її неповторний шарм.

Нескладно помітити – і зовсім не варто оминати увагою ту обставину, – що в Україні з цілої цієї формації великих поляків Яна Новака-Єзьоранського знали, певно, найменше, а відтак і його смерть залишилася подією, тут майже не поміченою. На це є низка причин, може, навіть і вагомих, які, втім, не виправдовують, а лише якоюсь мірою допомагають зрозуміти наше незнання. Найкраще, але й найменше, що може зробити цей відгук postum, – це спробувати бодай запізніло розпочати справжню розмову про Яна Новака-Єзьоранського в Україні й тим бодай частково виправити цю несправедливість. Тим паче, що його цікавість до України, послідовність у справі промоції нашої країни і в його рідній Польщі, і на Заході, ба навіть його обізнаність у «наших справах» незмінно перевершували наші знання про нього, а, отже, й нашу до його особи цікавість. У цьому сенсі його відкритість до нас залишилася за життя невідвзаємненою. Більшої уваги від нас заслуговує він не лише через свій формат і значення для польської історії, але й тому, що, уважно приглядаючися до його життя, ми зможемо чимало зрозуміти і про нас самих. Від нас залежить, чи так воно станеться.

Чому відгомін діяльности Новака-Єзьоранського не долинув до нас такою мірою, на яку вона мала би право розраховувати? Чому навіть відблиск цієї Леґенди не досяг нас? Перша леґенда цього чоловіка, що супроводжувала його до кінця, ввійшовши навіть до його імені, пов’язана з Яном Новаком. Саме під таким конспіративним іменем цей молодий тоді ще військовик Армії Крайової виконував найскладніші кур’єрські місії між окупованою Польщею, охопленою повстанням Варшавою та польським урядом Казімєжа Соснковського та Станіслава Міколайчика на лондонському вигнанні.

Совєтська пропаґанда, на зміну, то просто замовчувала, то так ретельно й довго демонізувала діяльність АК, що цілі покоління українців, які не були безпосередніми свідками її діяльности, ледве чи мали шанс не те що збагнути її роль у військових діях проти окупантів чи вагу для повоєнної колективної пам’яті поляків, а й навіть просто бодай щось правдивого про неї довідатися. Мабуть, заважила тут і та обставина, що українцям у складі формувань УПА не раз випадало зустрічатися у боях із АК, зокрема й на Волині, як ворогові з ворогом. Отож донедавна жоден із таборів в Україні просто не мав особливих підстав на якісь більш-менш прихильні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі