Культурна політика розкультуреного політикуму

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

Особливість політичного проєкту під назвою Україна багато в чому увиразнює той непоказний факт, що в Україні відсутнє означення культурної політики. Натомість у тезаурусі представників влади майже винятково панує «державна політика в галузі культури». Тут, на відміну від математики, від перестанови складників сума значення суттєво змінюється. Цей анахронічний мовний зворот, зрештою, є показовим політичним жестом, що вказує на непереборний консерватизм у визначенні місця культури в системі суспільних і економічних відносин. Скажімо, Чарлз Лендрі та Франсуа Монтарасо вважають, що саме тлумачення культури формує культурну політику. У цьому контексті «політика в галузі культури» вказує на підпорядкований статус «ефемерної» культурної сфери «реальній» політиці – тотальній і монументальній за часів СРСР, дріб’язковій і аморфній упродовж п’ятнадцяти років української незалежности.

Як означено в документі ЮНЕСКО «Культурна політика: попередній розгляд», культурна полiтика – це вся сума свiдомих суспільних дiй чи утримання вiд дiй, спрямованих на досягнення певних культурних цiлей через оптимальне використання всiх фiзичних та духовних ресурсiв, які посiдає суспiльство. Це офіційна позиція; думки окремих експертів дещо радикальніші. Скажімо, російський методолог Пьотр Щедровіцький уважає, що в певному сенсі не існує жодної іншої політики, окрім «культурної». В одній із публікацій у новому інтернет-русурсі «Сообщение» він доводить, що історія політизації культурних чинників людського існування співмірна історії політичної практики, але перетворення «культурної політики» в особливу сферу мисленнєвої діяльности й решти політик – у її розділи є, на думку дослідника, радикальною інновацією саме XX сторіччя. Тобто «культурна політика» є суто постіндустріяльним феноменом, тоді як традиційна «політика в галузі культури» є елементом парадигми індустріяльного суспільства.

Втім, домінування терміна «політика в галузі культури» над культурною політикою, звісно ж, не означає відсутности культурної політики в реальності, а радше вказує на нездатність або нехіть користуватися її інструментарієм, передусім – публічним простором і практиками дискусій та експертних консультацій. Український політикум демонструє і цілковиту відсутність розуміння міста як осередку, де ґенерується творча активність і продукуються смисли.

Проблема, отже, полягає в тому, що українському суспільству майже «з нуля» доводиться виробляти критерії культурної політики. Це зумовлено почасти совєтською спадщиною – в умовах закритого суспільства прероґатива визначення культурних цілей повністю належала партійній верхівці, а монополію на їх інтерпретування і донесення до суспільства утримувало невелике коло лояльних до влади «діячів культури і мистецтва». Окрім того, у період тотальної ідеологізації суспільство виробило стійкий імунітет проти панівної доктрини, люди призвичаїлись до езопової мови й набули навичок читання «між рядків». Із недовірою до офіціозу на рівні негласної суспільної норми вкорінилася і нехіть до публічних практик. Чужість державних інституцій лише підживлювала цей стереотип. Головними смислотворчими топосами для культури стали кухня і майстерня. Наративні практики, творені в цих просторах, не потребували докладних пояснень, адже були розраховані на «своїх», що розуміли з півслова. Відповідно, ґорбачовську перебудову, а потім і «розбудову» незалежної держави актори культурної сфери (особливо ті, що не пішли у «велику» політику) зустріли з чималим запасом недовіри до публічної політики та глибоко вкоріненим синдромом підпільника (партизана). Такий спосіб адаптації до суспільної дійсности був, зрештою, невідворотним в умовах «шантажистської держави». Більшість ситуативних завоювань вітчизняних культуртреґерів цього періоду стали можливими завдяки обхідним дорогам, паролям, «відкатам» «своїм людям».

Але партизанський штиб культуротворчих практик консервував «необжитість» публічного простору культури. Відтак однією із найсуттєвіших...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі