Куди входить Фортінбрас (Роздуми про шизонарцисизм)

Вересень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
64 переглядів

Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса. – Київ: Факт, 1999.

Особисто мені Фортінбрас завжди здавався таким собі «санітаром лісу»: «Трупи прибрать! марафет навесть! провітрить помещєніє!». Проте, ще за дві репліки до цих вказівок, вишкіривши свої рівнесенькі, чи не порцелянові, зубки, – поінформувати всіх присутніх (так собі, між іншим, адже нагода просто запрошує) про свої права на данський трон, якими він і збирається негайно тут і тепер скористатися. І це абсолютно правильно: королівство без короля – все одно, що курник без півня. Навіть якщо тіло останнього (задля історичної справедливості – «останніх») іще не встигло охолонути. З тією ж таки метою, себто щоби не почалися в народі «разброд и шатание» – розвішати в кімнатах запустілого палацу галерею портретів. Зрештою, країна повинна знати своїх героїв і своїх злодіїв: першим – терновий вінець на чоло, останнім – намалюємо ріжки і будемо влаштовувати загальнонаціональні турніри з метання бруду в помальовані морди колишніх вождів. Тим, хто найвлучніше поцілить – сувенір на пам’ять: портрет Гамлета, в рисах якого настирливо прозирає Фортінбрас. А чого, теж блакитної крові.

Проте, що особливо приваблює мене в цьому персонажі: на роль наратора (казкаря, лірника, кобзаря – потрібне підкреслити), котрий «дбає про нащадків» – «залишаючи їм “повість”, якою зачитуємося от уже чотири століття» («Хроніки...»), наш шляхетний Фортінбрас і не претендує. І, справді, чого б це – як самої «повістини» він не знає. Не може знати, бо щойно ж із Польщі. (А ще державу-ото розбудовувать...) Крім того, цю роль собі вже обрав Гораціо, достатньо засліплений і очищений Гамлетовою кров’ю, щоби, взявши посоха в руки, стати данським кобзарем.

Гораціо:

...Той, хто не відає, тоді почує

Від мене про страшні, смертельні дії,

Про злочини нечувані, мерзенні,

Про хитрощі, про ненавмисні вбивства

І, зрештою, про заміри підступні,

Які призвідцям принесли загибель.

Я розповім це.

Фортінбрас:

Поспішім почути...*

От і виходить, що ми прегірко ошукалися у своїх сподіванках, адже попри всі зусилля довести собі й людству, що писання (чи то пак, описування, переописування) є заняттям блакитної крові, не менш шляхетним, ніж профілактичне винесення трупів та очищення роялю Steinway від шпротів і шампани (інтертекст, панове, інтертекст), ба більше, що писання, власне кажучи, і є цим символічним прибиранням – а також завоюванням Польщі, оволодінням данським троном і дбанням про нащадків, – з віртуальною лірою в руках усе одно опинився наш вічний Гораціо, на руках якого, власне, й помирає Гамлет. Однак, хто може сказати напевне, чия саме версія вижила б у народі, якби Фортінбрас усе ж таки взявся за перо, завершивши, врешті-решт, необхідні очисні роботи...

Але уявімо собі, що ми не чули нічого зі щойно сказаного, адже «в фіналі, не забуваймо, якраз і входить Фортінбрас». І він-таки скаже своє слово. Він, власне, уже його промовляє з усією силою і брутальністю, до якої зобов’язує обрана трибуна «другої статі постколоніального народу».

Нюанси авторського голосу Фортінбрасових хронік є, як на мій допитливо-читацький погляд, безумовно найцікавішим елементом усього цього майстерно здійнятого лементу. Сильне, добре поставлене сопрано, під доволі потужним тиском, хоча й у міру дозованими порціями виливає на читача потоки думок, замішаних на емоціях і патріотичних імпульсах. Але ж читач, той бідний читач! – одіозна постать у цьому фонтанічному діалозі: стійко усвідомлюючи присутність власного інтелекту, він щосили натягає на себе робу «вільного інтелектуала», намагаючись втримати її обома руками. Але не кожному дано зійти на сю Голготу – пробратися крізь химерні мовні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі