Куди мчиш, Росіє?

Жовтень 1997
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
94 переглядів

Російські, а вслід за ними і західні передбачення та спекуляції (дедалі рідші останнім часом) на тему майбутнього Росії здавна грішать крайнощами, вартими роздумів. Це стосується як глобальних можливостей поступу, так і масштабів, а також характеру очікуваних ґрунтовних перетворень. Демонстрація власної непередбачуваності віддавна становить постійну складову російської закордонної політики, що зачіпає свідомість західних суспільств, які насамперед прагнуть стабільності і спокою. Періодичне посилення напруги і конфліктів, острах перед державним переворотом або й президентськими виборами, після яких «невідомо, що буде», щоразу актуалізують потребу рефлексії над джерелами поширеної в Росії віри, яку використовує більшість її політиків. Це віра в необмежені можливості розквіту російської могуті та експансії, які постануть одразу ж після сподіваного віднайдення Росією властивої їй системи влади, напряму політики або широко трактованої форми устрою.

Гонитва Російської тройки

Поруч із вкрай негативними оцінками перспектив розвитку Росії, які, наприклад, свого часу піддавали сумнівам можливість раціоналізації радянської економічної системи або загальну спроможність Росії до створення дійсно ефективної, інноваційної і конкурентної економіки, існувала також виразна тенденція до рішучої переоцінки масштабу, темпу та очікуваних результатів економічного і цивілізаційного поступу, здійснюваного там. Це стосувалося сталінських п’ятирічок, горбачовської «перестройки», реформи Гайдара тощо. Вірилося, що протягом найближчих років неодмінно настане період не лише політичної, а й технологічно-економічної експансії та розквіту Росії. Друковані на перших сторінках багатомовної преси заголовки майже одностайно наголошували тоді на динаміці, розмахові, темпі: «Куди мчиш, Росіє?», «Російська тройка», «Гайда, тройка!» ... Домінувала тенденція (якій скорялися в першу чергу самі росіяни) надмірної глобалізації й абсолютизації значення розвитку, політичних подій, що часом мали запаморочливий перебіг, або ж економічної активності, створюваної декретами. На позір усе це служило створенню нових, більш раціональних, високо перспективних структур, систем та інституцій, які довершували ґрунтовний перелом, вихід на пряму лінію тощо.

Ілюзія російської динаміки скоряла. Зазвичай несвідомо поділявся смисл гоголівського питання: «Чи не так само й ти, Росіє, мчиш, ніби метка, нездогінна тройка (...), натхненна Богом... Куди ж ти мчиш, Росіє? дай відповідь». Багато хто разом із Гоголем запитував «куди?», проте, як правило, не було сумнівів у самому фактові російського розгону. Зовсім зле пам’ятали, якщо пам’ятали взагалі, про інше спостереження дев’ятнадцятого століття, висловлене Серно-Солов’євичем у листі до царя з ув’язнення: «Хоч би як ми гнали, ми завжди їдемо у старому тарантасі, а Європа – у вагонах. Якщо дивитися не на уявні, а на реальні моральні й економічні сили, то відстань між нами та Європою не зменшується...»1 З часом наставала виразна ерозія подібних прогнозів, періодичне скасування їх – з готовністю до реактуалізації при наступній нагоді. Чергові переломи, які, здавалося б, започаткували періоди цивілізаційного злету, несподівано швидко закінчувалися регресом або стагнацією. Створювані форми, структури та інституції, позбавлені достатньої інноваційності, здатності вдосконалюватися й самоперетворюватися, вже невдовзі починали гальмувати процес розвитку. Відбувалося це ще й тому, що здійснюваний поступ від початку був значною мірою проблематичний, однобічний, поверховий і самозаперечний. Було б великим спрощенням стверджувати, ніби Росія втрачала шанс тяглості свого розвитку щойно в період вичерпаності чергових структур; вона втрачала його також у момент вибору,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі