Кривенька качечка, або Ще раз про трагедію Центрально-Східної Європи

Лютий 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
229 переглядів

1.

Є у світовому фольклорі мандрівні сюжети, з якими пов’язано найархаїчніші та найтаємничіші явища колективної підсвідомості. Вони не раз ставали своєрідними філософсько-мистецькими символами, зберігши протягом століть, а то й тисячоліть, естетичну й етичну вартість.

Сюди належить і сюжет із зачарованим королевичем або королівною, змушеними перебувати у шкірі — в буквальному розумінні — чи не найогидніших істот тваринного світу: змії (на Сході), вужа (такий сюжет про Вужа-Короленка я зустрічала в карпатських казках: українських, угорських, румунських...) або жаби (російська казка про царівну-жабу або ж німецька про принца-жабича). Є ще й ведмеді, осли, а то й свині — хоча в казках пізнішого походження наперед виступає мотив «перевдягання», комедійного, театрального уроку, який наразі я маю лишити осторонь.

«На поверхні» тут, здається, лежить простенька (але від того не менш важлива) мораль про невідповідність зовнішньої форми внутрішньому змістові і про потребу співчуття й любові до скалічених, обділених, принижених і ображених дітей Божих.

Але нас більше цікавить дальший поворот теми. З жалю чи співчуття, хоча частіше з історично визначеного, сказати б, обов’язку (дотримувати даного слова — обіцянки чи клятви) дівчина або благородний юнак одружуються з нещасними створіннями, виявляють (переважно під час шлюбної ночі) їхню «справжню» сутність і... знищують (переважно спалюють) довірливо зняту тими потворну оболонку. Однак це призводить не до торжества справедливості та загального щастя, а до небезпечної кризи й різноманітних сюжетних ускладнень. Зачарований герой (чи героїня) зникають десь у потойбічні, люблячий муж (чи дружина) відбувають численні пошуки та випробовання, а розпачливий зойк «Що ж ти накоїв (накоїла)!», замість сподіваної вдячності й розв’язки, стає зав’язкою, вузловим моментом казки.

Цілком правомірно було б побачити розгадку таких сюжетів у системі тотемів і табу первісного людства, пов’язаних з анімістичними віруваннями. Але я особисто бачу тут ще й інші табу; бачу фіксацію стародавнім колективом права на індивідуальність, на, образно мовлячи, власну шкіру; і заборону будь-кому і з будь-яких, навіть найкращих намірів її знімати й палити. Це право на власну неповторну долю, — хай навіть вона несправедлива, але змінитися повинна лише зсередини, лише власними вольовими зусиллями.

Серед цих казок є одна особлива — зі щемливим національним колоритом і якоюсь, як мені здається, винятково українською незавершеністю. Без жодних принців і принцес, без (що вельми цікаво) шлюбних ночей та героїчних коханців, без заслуженої нагороди у вигляді happy end-у. (Можливо, є така казка і в білорусів — адже в нас схожі як долі, так і пісні.) Називається вона «Кривенька качечка».

Пригадуєте: була вона в лужку й виламала ніжку, і вдатніші народи... тобто птахи, її покинули, а самі полинули. І знайшли її під кущем між опеньків немічні дід та баба, і принесли додому. І почалися чудесні зміни — бо ж так мало треба нашим людям, як казав президент Лукашенко: привезеш їм в’язку хмизу, от уже й чудо. Отож, і ніч натоплена, і борщик із вареничками зварені. Цей борщик і ці варенички — саме так, у зменшувальній формі — завжди розчулювали мене до сліз. Взагалі, ця казка — така бездоганна, делікатна поетична проза, де кожна деталь — хоча б оті опеньки, чи старече підглядання з-за рогу, чи пісенний пташиний перегук у фіналі — конечна й вишукана; і просто шкода, що нема часу роздивитися їх як слід — бо ж нам пора шкутильгати далі за нашою качечкою.

І сусіди бачили, як якась дівчина воду несла: «така гарна, така гарна, мов квіточка! тільки кривенька трошки». І ми вже знаємо: станеться те, що має статися неминуче. Отже, пір’ячко спалене. Але грім не вдарив, і земля не розверзлася, і красуня нікуди не зникла, і дід із бабою не перетворилися на молодих богатирів і не помчали на «визволяння панни» (за назвою есею Юрія Андруховича).

Чому ж тоді вона не лишається з...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі