Криве люстро української душі

Грудень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
981 переглядів

Знати, хто винен – означає відповісти на фундаментальне питання національно-екзистенційної філософії, а саме: кого бити? І ми знаємо, хто винен! Маючи у своєму арсеналі читанки й термінологічні довідники середини минулого століття, передова сучасна наука може дати єдино правильну – національно-екзистенційну – відповідь: Альфред Адлер – ось перший ретельно замаскований вульґаризатор і фальсифікатор української національної душі. Викрити ворога – обов’язок, перевикрити – честь!

Так звану «глибинну психологію» ми зненавиділи ще за часів нашої удаваної співпраці з КҐБ. Недобиті демоліберали поширюють чутки, нібито ця співпраця була зовсім не удаваною. Наклеп! Кожен національно-свідомий українець розуміє справжній сенс тієї героїчної діяльности, спрямованої на розвал імперської спецслужби. І ось результат: ми є, а КҐБ нема. Чи потрібні ще докази?

Окрім глибинних психологів (як і всіх інших модерністів-постмодерністів) нашими ворогами є жидівські сіоністи, що зрозуміло апріорі. Чи треба говорити, яку загрозу для української держави становлять ті сіоністи, які водночас працюють під маскою глибинних психологів? Загальновідомий приклад – Зиґмунд Фройд. Так званий «психоаналіз» цього сексуального маніяка вже зійшов отруйним зіллям на плодючій українській землі. Вчора дехто договорювався до необхідности позбутися «Едипового комплексу» стосовно батька нашої нації; сьогодні висуваються гидкі «гіпотези» про латентний гомосексуалізм; а завтра ці поплічники світового сіонізму заримують саме ім’я Кобзаря у пасивній позиції. Не дозволимо знущатися! Нація гине, здійснюючи психоаналіз!

На трохи меншу, але також ненависть заслуговують куці німці узловаті. Але не всі, а лише причетні до так званої «аналітичної психології». А вже німці вони там чи швайцарці – це питання другорядне. Так, неможливо не зауважити, що термін Карла Юнґа «колективне несвідоме» має на меті дискредитацію самого поняття колективу, єдиним автентичним вираженням якого є, як відомо, нація. Таким чином, іґноруючи здобутки тисячолітньої історії української психіятрії, Юнґ дозволяє собі імпліцитно називати українську національну свідомість несвідомою. А звідси – пів кроку до структурної типології, до ототожнення українців із дикунами, а Шевченка з їхнім шаманом. Чи можна на таких засадах вибудувати національно зорієнтовану науку?

Безперечно: серце кожного патріота мало нещодавно не одну нагоду звеселитися, спостерігаючи осінню активізацію боротьби з демоліберальним шпигунством. Гідну відсіч отримали спроби такого собі Андруховича очорнити світле ім’я Богдана-Ігоря Антонича. Як завжди, не пасла задніх газета «Літературна Україна» – правдивий рупор неложних українських вуст: чого вартий хоча б нищівний виступ на захист молодих здорових сил всесвітньо знаного велесовода Григорія Клочека – багаторічного, як і всі ми, борця за незалежність Соборної України. Так є і так мусить бути, бо як неспростовно доводить один із чільних літературознавців і провідників українського народу Петро Іванишин, «науковому дискурсу – так, політичним фальсифікаціям – ні!».

Але, мусимо наголосити, мить остаточної перемоги не настане, доки залишається не викритим підривний характер діяльности повище згаданого Альфреда Адлера. Бо вже лунають зрадливі голоси, що пропонують з нагоди 134-річчя від дня народження цього суроґатного псевдопсихолога встановити йому пам’ятники в усіх обласних та районних центрах України. А вони ж на цьому не зупиняться: як стало відомо з поінформованих джерел, таємна «Універсалістська демоліберально-імперськошовіністична ложа неомітологічно-постмодерних каменярів восьмого дня» планує рецепцію коштів на відкриття кабінетів так званої «індивідуальної психології» при кожній сільраді від Дону до Сяну. Не допустимо і ганьба! Нація – все, індивід – ніщо!

Щоб вивести «вчення» Адлера на чисті води національно-екзистенційної ідеології, здійснимо невеликий біографічний екскурс, який неминуче продемонструє...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі