Критика цинічного безуму

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
250 переглядів

«Світанком тікають на сто вітрів відьми, домовики, примари та привиди. Добре, що це плем’я на явку дається тільки вночі й у темряві. Досі ніхто не спромігся дізнатися, де вони переховуються вдень. Той, кому пощастило би заскочити лігво домовиків, запроторити їх у клітку та й показувати о десятій ранку на Пуерта дель Соль, не потребував би жодного спадку»

 

Існує показник, за яким західні держави завжди безнадійно відставали від будь-якої країни соціялістичного блоку: це рівень цинізму – і влади, і громадян. Англійський чи американський радикал може довго і голосно кричати про гнилу систему, корумповану владу, ментів-фашистів. Зазіхніть на його права, і він обуриться, зажадає захисту від влади і, певно, отримає її – не тому, що тамтешня влада цілком вільна від цинічної байдужости, а тому, що тамтешні чиновники відповідають за свою діяльність своїми тепленькими місцями. Це чудовий запобіжник проти байдужости і сваволі.

А в постсовєтських республіках таке обурення сприймають поблажливо, як дитячу наївність. Траплялися, щоправда, моменти, коли люди не соромилися наївної віри у можливість змін: коли в 1989 році за лічені дні розпався соціялістичний блок; коли постала незалежна Україна; коли 2004 року прийшла «нова» влада з гарними деклараціями, які, втім, залишили по собі тільки гіркий присмак.

Беручися до аналізу деяких тенденцій у сучасній Україні, мушу спочатку застерегти, що вірю в силу людського обурення й за таку наївність не перепрошуватиму. Політики та всілякі посадовці звикли поводитися у кращому разі як розбещені діти, у гіршому – як цинічні й безвідповідальні шахраї, і вони не облишать своїх звичок, якщо не змусити їх установити чіткі правила і підкорятися цим правилам. Громадський осуд – не панацея від усіх лих, але без загального усвідомлення того, хто кому служить, без чіткого знання про те, що можна вимагати від влади й чого не можна від неї терпіти, демократія та верховенство права залишаться пустопорожніми фразами для чергового телешоу.

В останні роки минулого століття деякі поляки запевняли мене, що в Польщі завжди буде суцільне хабарництво, хамство чиновників, безвладдя. Вони вже поміняли свою думку. Анітрохи не сумніваюся, що зміна ставлення великою мірою пов’язана з підтримкою та вимогами ЕС і жодною – з генами чи «слов’янським менталітетом».

Коли українські політики, повсякчас гризучися між собою, виявляють дивовижну одностайність в оцінках суцільної корупції, продажности геть усіх, – мовляв, духовні недуги люду та обсяг проблем під силу тільки Спасителю, – видається доцільним розібратися з мотивацією цих зізнань у повному провалі.

***

Що робити з накопиченим масивом проблем? Перепрошую за банальність, але їх можна вирішувати. Маю на увазі дієві заходи, а не тільки благородні наміри та чергові плани ніколи не пов’язаних із проблемами дій. Необхідні чіткі закони й механізми, які забезпечують дотримання закону незалежно від політичної волі якоїсь партії, «менталітету» того чи того народу. Зусиль останнім часом у цьому напрямі не так багато, а галузей, де вкрай потрібні реформи, безліч, про що можна докладно дізнатися от хоч би зі спільної доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2008». Розгляну тут лише один показовий приклад відсутности позитивних заходів: долю реформ судової системи та кілька, так би мовити, ерзац-заходів.

Можна старанно не помічати проблем, як це робила совєтська преса, що зазвичай не порушувала незручних тем і слухняно повторювала версію реальности, подану «згори», а тих, хто не бажав мовчати, часто очікували табори чи «психушки».

Можна намалювати таку страшну картину, що жах бере й руки опускаються. Підхід гранично простий: навіщо докладати сизифових зусиль, якщо все даремно? Логіка примітивна, але багатьох переконує: якщо всі брешуть, усі продажні, і справедливости ніде немає, тільки божевільний вийде на площу.

...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі