Критика: для чого? для кого? і яка?

Серпень 1997
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
229 переглядів

«Усе міняється, оновлюється, рветься,

Усе в нові на світі форми переходить...»

 

Судячи з різних вимірів нашого громадського життя – тупиковості політичного та економічного процесів, офіційно визнаної та оплакуваної, але чомусь надалі нездоланної корупції, поголовного занедбання державою культурного та наукового секторів і майже абсолютної непорушності в профілі кадрів, у незмінній номенклатурі (заслужені вони ж бо, та й ніким їх заступити) – могло б здаватися, що, як не раз уже, все в Україні застигло, за словами поета, в анабіозі.

Але дещо таки міняється. Хоч іще дуже повільно і поки що майже виключно на рівні одиниць та неформальних угрупувань, процес становлення громадянського, відкритого суспільства таки розвивається. Основною ареною цього процесу, простором у якому кожне громадянське суспільство себе утверджує – це власне вільна преса; точніше і загальніше – вільний, критичний дискурс.

Хоч преса в Україні доволі різнорідна, є річ, якої їй помітно бракує – форуму, на якому міг би відбуватися повноцінний, критичний та своєчасний дискурс довкола основних інтелектуальних, культурних та загальносуспільних подій дня як в Україні, так і поза її межами. Формально, таких форумів є чимало – майже стільки, скільки газет і журналів. Усі вони щось так чи інакше критикують. Але не йдеться про формальний бік справи, а про зміст і рівень цієї критики, про її засяг і її стиль. Ще явно бракує оперативної, тонкої реакції на ці моменти, що визначають сам потік нашого інтелектуального, культурного та політичного життя. Одне слово, інститут рецензії – в широкому, суспільно розгорнутому, а не лише вузько-формальному вигляді, як традиція інтелектуального конфронтування нових, цікавих подій дня, – однозначно підупали, тобто віддавна вже ледь помітні. У конечнім разі, український критичний дискурс глибоко фрагментований – не тільки за традиційним політично-ідеологічним принципом, але й за мовним і, під останню пору, ще й за регіональним. Коли йдеться про цей другий розподіл, то важко не погодитися, що саме в Україні між українськомовним та російськомовним дискурсами існує сильне розшарування, якщо не прірва, і теми, перспективи й оцінки, що існують в одному, як правило, малопомітні, або й відсутні в другому. В найгіршому випадку можна говорити про своєрідний культурний та інформаційний апартеїд, а коли йдеться про відповідність мови предметові обговорення, тобто про те, чи високі, інтелектуальні теми так само адекватно і в такому ж обсязі обговорюються українською, як російською мовою, – то й про диглосію. Бо білінгвізм завжди веде до того, що одна мова має ширші функції і «престижнішу» роль. І навіть на сьомому році незалежності доводиться констатувати, що не весь діапазон інтелектуального дискурсу в Україні обслуговується українською. Прикрішими від такої несуверенності й таких культурних асиметрій є та людська пасивність і та інституційна інерція, які нишком уможливлюють такий підрядний статус.

Критика, самозрозуміло, не береться самотужки відвоювати престиж українського інтелектуального дискурсу. Проте вона має на меті заповнити, а ще до того – окреслити і осмислити важливу нішу: жанр розгорнутих рецензій, есе та оглядів, у якому обговорюватиметься на професійному рівні широка гама подій дня, передусім книжок, але й вистав, кіно тощо, одне слово, того потоку культуро- і суспільнотворчої продукції, яка без належного осмислення та обговорення немовби не здійснюється, не доходить до повноцінного життя. Бо власне така реакція, дискусія і, коли треба, полеміка витворюють діалогічність культури, її дискурс.

Неприхованою моделлю для Критики є такі публікації як The New York Review of Books і The Literary Supplement. Особливо приваблює в них поєднання професійного, широко поінформованого, виваженого аналізу з тонким, гнучким, не академічно-сухим есеїстичним стилем. Такий стиль аналізу та дискусії зумовлюється, великою мірою, самою гамою порушуваних тем та дисциплін і, мабуть, передусім самою автурою. Бо для Критики, як і для згаданих західних публікацій, першочерговою цінністю є відкритість та сміливість процесу осмислення, тимчасом як усяка шаблонність та групівщина лише б заперечували її основну ціль.

З другого боку, запорукою відкритого, нешаблонного стилю Критики має бути її аудиторія. Що Критика передбачає інтелектуально зацікавленого читача – самозрозуміло, але читач той ніяк не буде обмежуватися одним тільки, наприклад, гуманітарним або літературним профілем. Кругозір Критики, як і, зрештою, сама дійсність України та її довколишнього контексту, передбачає як культурну, так і політичну та економічну тематику. перспективу як з України, так і з-поза України. За своєю суттю інтелектуальний простір є єдиний, і сподіваємося, що профіль Критики це постійно підтверджуватиме. У контексті внутрішньоукраїнського дискурсу надіємося, що згадані протистояння – знайдуть на сторінках Критики своє обговорення і, відповідно, злагодження.

Як видно з уже п’ятдесятирічного досвіду паризької Культури, навіть один часопис може мати вирішальний вплив на своє суспільство, на його цінності та самооцінку, якщо тільки він робить свою справу чесно, професійно і з глибоким почуттям свого завдання та візії, яка ним керує. Це також має бути метою Критики. Бо навіть найдовша подорож починається з перших кроків.

Про автора
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі