Крихкість усього цього

Серпень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1098 переглядів

Що насамперед упадає в очі, коли подивитися на перші вісімдесят років життя Лєшка Колаковського, – це винятковість цього явища: вже до тридцяти років він став відомим науковцем, істориком релігійних, філософських та політичних ідей, якому згодом найкращі інституції західного світу надали всі можливі почесті, титули, премії; польський філософ, чийого прізвища не може не знати навіть найбільший невіглас у найпровінційнішому університеті, хоч би де це було. Його книжки про Спінозу («Індивід і безконечність»), про безвизнаннєве християнство XVII століття («Релігійна свідомість і церковний зв’язок»), про марксизм («Головні течії марксизму»), про святого Авґустина та Паскаля («Бог нам нічого не винен»), а також філософські трактати, такі як «Присутність міту, або Horror metaphysicus» – це класика не тільки для польських, але й для інших европейських, як і американських читачів (про інших не знаю: певно, теж). І водночас, як часто слова цього ж Колаковського допомагали зрозуміти, що відбувається в Польщі, допомагали багатьом із нас відновити рівновагу в політично чи морально складній ситуації тут і тепер; і то не тільки тим, хто з ним погоджувався, але й іншим, доброї волі, хоча й іншої думки. «Жрець і блазень», «Етика без кодексу», «Тези про безнадійність і надію» є віхами, точками орієнтації польської інтеліґенції – і тоді, коли їх було писано, і тепер.

Ідеї Колаковського вписано в самосвідомість повоєнної Польщі, вони вагомо впорядковують наше духовне життя.

Чогось такого в Польщі раніше не було: звісно, були науковці світової слави в якійсь царині, відомі не тільки у нас філософи (хоча й не в такому масштабі), були мислителі, які змогли викликати неспокій умів і моральну чутливість – але ніколи, думаю, все це не було зосереджено в одній людині.

Може, тільки Станіслав Бжозовський мав би шанс, якби жив довше...

***

Початок цього не провіщав: у кінці 1940-х – на початку 1950-х років молодий, двадцяти з чимось річний тоді Колаковський підтримував, як міг, словом і пером, комуністів, які тоді здобували Польщу, і громив «озвірілу, знікчемнілу буржуазію» та її гаданих ідеологічних речників. Його напади найперше було звернено проти «католицької філософії», польської та закордонної – а отже, проти, як він уважав, псевдораціональних спроб ідеологічного обґрунтування політично й суспільно гнітючої інституції, якою є Церква. Релігія, писав він, це ніщо більше, як тільки обскурантизм, свідчення незрілости й ментальної слабкости «заляканих мас», які консервували цю незрілість і ментальну слабкість в інтересах тих, хто з неї користається: «церковна ідеологія» – «це знаряддя капіталістичної бази в її фазі гниття». Марксизм, стверджував він, дозволяє вивести це на яв: марксизм, що «несе людству суспільне визволення» та «перемогу розуму й науки над забобонами й фальшем» (цитати з «Нарисів про католицьку філософію», Варшава, 1955).

«Уявіть собі клірика, який читає ці тексти», – багато років по тому згадував ці часи о. Юзеф Тішнер у розмові з Адамом Міхніком і Яцком Жаковським; молоду людину, когось такого, як він, Тішнер, який десь на півдні Польщі (але це могло би бути і деінде) бачить водночас жорстоке переслідування Церкви, брутальні спроби змусити людей до того, щоби вони жили в згоді з «розумом і наукою», навіть коли вони цього не хочуть.

Мотиви Колаковського були етичні, не доктринальні: «Коли ми стаємо комуністами, маючи десь із вісімнадцять років, – писав він про ці роки 1956 року, в гарному есеї «Смерть богів», який уже не допустили до друку, – незахитану довіру до власної мудрости й жменьку непродуманих і переоцінених досвідів, отриманих у Великому Пеклі війни – ми дуже небагато думаємо про те, що комунізм потрібен нам, щоб зробити елементом виробничих стосунків виробничі сили. Нам рідко спадає на думку, що в Польщі 1945 року напрочуд розвинений рівень техніки вимагає насущного й негайного усуспільнення засобів виробництва, інакше ж кризи надвиробництва висять над нами як градова хмара...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі