Кровозмісне дитя двомовності

Жовтень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
328 переглядів

А як же «суржик», де він, цей милий покруч, химерний мішанець, кровозмісне дитя білінґвізму?

Юрій Андрухович

 

Можливо, справжнє полювання на суржик тільки починається.

Тарас Кознарський

1

Про суржик сказано й написано багато. Щоправда, не так багато, щоб віднайти серед опублікованого солідну розвідку чи розділ монографії, але й не так мало, щоб не спробувати узагальнити й типологізувати доволі строкаті думки й судження. Рамки лінґвістичного контексту для цього феномена, схоже, завузькі, й він стає черговим міфом національного етно- та мовобуття. Навряд чи знайдеться в українській філологічній і культурній комунікації термін, що викликав би стільки емоцій та оцінок, різнотипних метамовних рефлексій, таку кількість наївно-лінґвістичних рецепцій, навіть побіжний огляд яких дає змогу окреслити лінґвосоціокультурну парадигму знань про суржик. Метамовна та оцінкова рефлексії настільки значущі для суржику, що саме вони, а не досить аморфна й розмита власне лінґвальна сутність визначають його існування як поняття: у спеціальних текстах це слово часто береться у лапки, наче щойно винайдена метафора, хоча довідкові видання наводять його як мовознавчий термін. Складається враження, що ті лапки потрібні авторові, щоб дистанціюватися від «нечистої мови», а тимчасом їхня присутність розмиває зміст поняття ще більше.

Образна мотивація цього лінґвістичного терміна доволі прозора та прозаїчна: суржик – суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо; борошно з такої суміші; елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно. Така ж змістово безбарвна мотивація суржикової посестри – білоруської трасянки: «суміш сіна з соломою для годування худоби».

Проте зовсім не зерново-борошняний фактор визначив біографію цього слова-поняття, а людський. Він перебуває на периферії й негайно при вимовлянні слова вголос у свідомості не спливає, але відзначений у Бориса Грінченка: «Человек смешанной расы. Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села». Так, саме антропоморфна семантика дала відчутний імпульс для метафоричних парадигм і оцінок, що в той чи інший спосіб здатні модифікувати поняття «нечиста мова». Існування в Україні прізвища Суржик (потомок шлюбу представників різних рас) – переконливе свідчення стійкості людського, а отже емоційного фактора в побутуванні слова.

Образний перифраз кровозмісне дитя білінґвізму органічно вписується у антропоморфний портрет, додає до нього ще один штрих: кровозмішання від шлюбу близьких родичів – української та російської мов. Вислів, поставлений епіграфом до цієї статті, узято з україномовного ориґіналу Андруховичевої відповіді на анкету про проблеми двомовності. Анкетування проводив російськомовний журнал, отож, публікуючи текст, редакція переклала його, й замість «милого покруча» з’явилося таке: «...где он, этот милый ублюдок, химерическая помесь, кровосмесительное дитя билингвизма?»[1]. Не можна не помітити нових емоційних обертонів у семантиці персоніфікації, адже ублюдок етимологічно пов’язано з номеном «позашлюбна дитина». Отже, новонароджена дитина – Суржик – онтологічно є незаконною тричі: кровозмішання близьких родичів, різних національностей, позашлюбне дитя.

Упосліджений гібрид, продукт зв’язку двох мов, має всі ознаки фізичного та психічного каліцтва. Мовна каліч, скалічена мова, калічений суржик – ці та інші емоційні характеристики довершено синтезує інвектива Андрія Окари: «Хіба ж то мова? То каліка нещасна, а не мова!»[2].

У міфологічному родоводі суржику простежується також тваринна лінія. Ображена національно-мовна гідність українця доволі часто виливається в...

Про автора
Теґи: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі