Креоли, креоли, навкруг самі креоли...

Жовтень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
115 переглядів

Олександр Гриценко. Парадокси запізнілого міфотворення. – «Критика», 2000, ч. 9.

1.

Микола Рябчук зробив свою справу. Він зібрав написані за десять років статті, доповіді й нариси та скомпонував із них книжку. Ця книжка розійшлася Україною та поза нею, кільканадцять тисяч (без перебільшення) людей уже прочитали її та мають що сказати авторові. Поза сумнівом, у цих відгуках знайдеться чимало вельми критичних зауваг на адресу дослідника (почасти їх уже озвучив Олександр Гриценко у вересневому числі «Критики»). В тому числі й кумедних: наприклад, кілька разів поплутано номери з’їздів покійної КПСС або ж назву розвідки Івана Дзюби в посиланні подано в англійській транслітерації. Нарешті, автор нерідко веде війну з «мертвими півнями» – політиками чи політаналітиками; ті свого часу висунулися, прокукурікали щось химерне і щезли з наукового обширу, а Микола Рябчук тимчасом оживляє їхні тіні з енергією, гідною кращого застосування.

Але можуть бути й серйозніші зауваги. По-перше, автор маніфестує себе як українця, ба більше, «ліберального націоналіста». Гвалт! Хіба сучасний дослідник може собі дозволити бути щирим українцем? Він має бути людиною безсторонньою та позанаціональною, а писати бажано «мовою міжнаціонального спілкування», таким собі соціогуманітарним есперанто – тобто англійською чи російською. По-друге, незрозумілим є жанр Рябчукової книжки. Це й не академічна студія, і не науково-популярна розвідка, і не художньо-публіцистична оповідь. По-третє, автор звалив докупи тексти, написані в різні роки, і все це має називатися «книжкою». Але ж насправді слід говорити про «збірку», де треба розташовувати матеріали в хронологічному або ж тематично-хронологічному порядку. По-четверте... І так далі.

Поза сумнівом, подібних інвектив Микола Рябчук наслухається ще чимало. І добре – вони заслужені. Але всі зауваги, на мою думку, блякнуть на тлі справжнього наукового відкриття, що його автор зробив і довів протягом цих десяти років. Ідеться про руйнацію дихотомії «українці-росіяни», «україномовні російськомовні», «патріоти-перевертні» тощо, на якій від самого початку століття ґрунтувалося пояснення етнополітичних і національно-культурних процесів в Україні. Натомість у своїх раніших статтях (а тепер – у стильно, «по-західному» оформленій книжці) Микола Рябчук запропонував принципово інакшу, незрівнянно евристичнішу теоретичну побудову. Згідно з нею, сучасний український загал складається зовсім не з двох, а з трьох основних національно-культурних груп, узаємини, боротьба та союзи між якими визначатимуть перебіг подій в Україні ще принаймні кілька десятків років: власне українців, совєтських людей і тих, кого Рябчук метафорично називає «креолами».

2.

Традиційне окреслення латиноамериканського креольства полісемантичне: йдеться і про нащадків вихідців із метрополії, і про «мішанку» з прийшлого та місцевого етнічного субстрату, але з культурною орієнтацією на метрополію. Власне, щось схоже відбувалося і в Російській імперії, надзвичайно схожій за своїми особливостями на Іспанську (хто не вірить, хай візьме перший том Марксового «Капіталу» – це все ж таки науковий твір, там жодного разу не вжито слова «комунізм» – і прочитає блискуче описання колоніальної експансії Іспанії, яке мало наслідком, зокрема, кричущу загальмованість економічного та політичного розвитку метрополії). Ще на початку XIX століття вихідці з України (незалежно від походження) легко здобували гідні місця в державному та культурному житті Петербурґа й Москви, але дуже скоро становище змінюється, і до «южан» у російських столицях починають ставитися як не до зовсім своїх, як до цікавих, але трохи небезпечних диваків.

У відповідь креоли гуртуються. Ще не доконечно усвідомлюючи, чому й навіщо. Наприкінці XIX – на початку XX століття постають...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі