Країна мрій

Вересень 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1085 переглядів

Наважуся почати  не я перший, не я останній  з любовного трикутника. Ця модель, здається, достосовна до всього на світі, адже є любов і є її зворотний бік  як сказав би росіянин, изнанка, вона ж ненависть. А все інше  завуальовані форми цих двох. Зрештою, чи не припустити, що й ці дві є завуальованими формами одна одної? Тобто насправді є щось одне, якась така любо-нависть, Hassliebe, і найвідчутніше воно виявляє себе в ревнощах.

Росіяни ревнують Україну до Польщі. Не тільки ті з них, котрі до сьогодні вважають українців одним із племен єдиного роду-народу, блудним уламком втраченої цілости. І не тільки ті, для котрих так звана Київська Русь іще й досі залишається «колискою трьох братніх народів», а Київ, хоч він і чоловічого роду, – матір’ю російських міст. Ні, якби йшлося лише про таких, то все було б гаразд. Але настільки ж запеклими ревнивцями не раз поставали переді мною й російські «люди діялогу», ці бездоганні лицарі відкритости, вони ж (як виявилося трохи пізніше) ліберальні імперіялісти. «Ну навіщо, навіщо вам ця польська експансія? – пристрасно запитували вони. – Невже ви не розумієте, про що їм насправді йдеться?».

Особливий випадок становили й ті, котрі з гіпертрофованим зацікавленням, а також не без професійної заанґажованости випитували про «спільні проекти» - і скільки поляки на що дають грошей, і як часто вони нас навідують, і чи фотографують при цьому залізничні вокзали, мости, тунелі та інші пам’ятки архітектури? Ну, але ці були просто при виконанні обов’язків, тобто їхні ревнощі були насправді ревнощами їхніх начальників.

До речі, про останніх. Кажуть, ніби не так давно в Ялті здали нерви навіть у старого розвідника - і то на саму лише згадку про спільне проведення українцями й поляками першости Европи з футболу. Так от, у відповідь на це він з такою спортивною злістю копнув свого необачного київського співрозмовника, що тепер під загрозою вже не тільки першість Европи, а й внутрішня українська першість.

Старий розвідник роздратувався вельми показово. Росіян дратує сам факт такого суперництва - те, що вони змушені ревнувати до «якоїсь там Польщі». Тобто це досить складна «діялектика душі»: з одного боку, вони не можуть не ревнувати, з іншого – гидують своїми власними ревнощами. Адже у російському сприйнятті Польща не повинна бути для Росії жодним суперником - уже хоча б тому, що не є наддержавою, Америкою, Китаєм тощо. Як і тому, що якихось лише п’ятнадцять років тому вона сама була цілком від неї, Росії, залежною. Польща – це лише одна з дрібних країн колишнього соцтабору. Як казав мій знайомий російський поет, среднеевропейская дребедень.

Проте щодо «українського питання» чинник Польщі у зовнішньополітичному мисленні росіян ґвалтовно виростає з розмірів набридливої мухи до розмірів слона, і то бойового. Росіянам цей слон потрібен для верифікації одного з найзанедбаніших історичних мітів - про зовнішню, принесену из-за бугра природу «українського сепаратизму». Тобто про «самостійницьку ідеологію» як про суто галичанську чи ширше - західноукраїнську - інтригу, покликану до життя всілякими австро-европейськими і передусім польськими окупантами. Про все це назагал страшенно прикро писати ще раз і ще раз, адже, здавалося, справу назавжди з’ясовано ще тоді, на зламі 80-х і 90-х, отже, нині про неї можна було б – умовно кажучи – щасливо забути і вільно продукувати якісь цілком нові неочікувані геопараболи. Однак щоденна політична практика українсько-російських і українсько-польських стосунків, передусім та непристойно-завзята догідливість, з якою українська верхівка відгороджується від усього, що географічно західніше, і віддається всьому, що північно-східніше, змушує знову повертатися до старих тем, вочевидь – mea culpa! – ніколи як слід не допрацьованих і дотепер не вичерпаних. При...

Про автора

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Данило Євтухов.
Данило Євтухов 22 листопада 2013 року, 05:05

Як на мене, Юрій Андрухович у своїх узагальненнях критично відхиляється від певної об`єктивности на одному з моментів. Романтизм не творить. Романтизм зачинає, породжує, народжує, руйнує -- але чомусь мені не уявляється, що він щось створив. Романтизм часто набуває радикальних рис схожих іншим радикальним установкам, а отже мабуть таки є конвенційним. Що Україні, що Польщі, що Росії не вистачає дещо притлумити ті романтичні рани й принаднощі та врешті опанувати раціональні методи вибору цінностей, дій і слів. Борсання ж поміж романтизмом і раціональністю - узагалі вбиває всяку хіть до тих ді чи до тих слів. Не може країна усе бутитрагічним  Байроном чи в`їдливим Русо.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі