Країна дітей

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
63
2124 переглядів

Статтю написано 1 лютого 2014 року

Колись давно, у 2001 році, в іншу епоху, Україну відвідав папа римський Іван Павло II. Разом із папою приїхав пул журналістів. Частині цього пулу вчасно не подали автобус від готелю. Час збігав, журналісти чекали, й один із них роздратовано, через губу, запитав, ніби й ні до не звертаючися: «Чи є тут хто дорослий?».

Це запитання вписувалося в рамку, у якій і ми самі себе, й зовнішній світ нас звикли бачити останні двадцять років: зі світу радянського патерналізму ми потрапили у глобальний світ «дорослих», де відповідальність за своє життя й добробут треба брати на себе. Однак із кардинальними економічними реформами колишні комуністичні еліти не квапилися, натомість запровадивши мінімальні соціяльні ґарантії та численні пільги, що підтримували патерналізм у широких верствах населення, в обмін на покору і мовчазну згоду на утвердження неофеодального ладу, відсталість, всепроникну корупцію та відсутність соціяльних ліфтів. Ціною жорстких обмежень, поборів для тих, хто не тільки не боявся, але й прагнув змін та відповідальности, для більшости було створено ілюзію спокою та максимально подібну до радянської зону комфорту. А світ тим часом звик убачати в нас «трієчників», таких собі не надто бешкетних, але лінивих і не вельми здібних учнів, які ніяк не можуть порозумнішати та подорослішати, щоб увійти в «доросле» життя, де панують західна демократія та ринкова економіка. Насправді ж тим, кому навчання дається важче, не допомагали вчитися, натомість увесь час спрощували програму до їхнього рівня, аби вони без надмірних зусиль мали більш-менш пристойні оцінки; тим часом найрозумніші та найстаранніші казилися від неможливости рухатися далі: їх, замість перевести у наступний клас, щоразу «залишали на другий рік». Час від часу, як це часто буває у школі, відмінники відгрібали у коридорах від фізично сильніших двієчників і писали за них контрольні. В Україні ця модель отримала назву «стабільність».

#Євромайдан

Цей перший Майдан, чи то #Євромайдан, саме так, зі значком гештеґу, зокрема тому, що своїм народженням він зобов’язаний соціяльним мережам, згодом симптоматично почали називати «студентським», хоча студентів у перші дні там було не аж так багато: першими туди – через кілька годин після заяви Миколи Азарова про відмову підписувати Угоду про асоціяцію з ЕС у Вільнюсі і взагалі рухатись у цьому напрямку – прийшли громадські активісти та просто небайдужі кияни «офісних» професій.

Найпоширеніший закид учасникам Евромайдану звучав тоді приблизно так: ви цю Угоду навіть і не читали, і самі не розумієте, що вам дасть ця евроінтеґрація, це тільки мрія, абстрактна ідея. Себто опоненти Евромайдану насамперед відмовляли йому в раціональній мотивації. Парадокс у тому, що мотивація людей, які прийшли на Майдан 21 листопада, була раціональною: переважно зібралися ті, хто добре розумів причинно-наслідкові зв’язки, зокрема й те, що Угода про асоціяцію – троянський кінь, який поступово розвалить систему. Але був також важливий і навряд чи усвідомлений складник цієї мотивації. На раціональному рівні ми змирилися з тим, що з ядерної зими режиму Януковича доведеться виходити довго, поступово, болісно, що Янукович підпише Угоду у Вільнюсі, здобуде імідж евроінтеґратора, без особливих зусиль виграє вибори 2015 року, – проте на рівні інстинктів відчули: змінюється не просто напрямок розвитку подій, ми втрачаємо не просто надію, не просто примарні довгострокові перспективи, але саме відчуття часу. «Залишатися на другий рік» тепер доведеться без кінця.

Той перший Майдан – «студентський», «гіпстерський», «офісний», «неполітичний», маленький, холодний, незахищений, але домашній майже Майдан, де більшість облич були знайомими, був попервах схожий радше на традиційний збір на річницю Помаранчевої революції (він і зібрався, за збігом, саме у день річниці, 21 листопада). Наметів не було, Юрій Луценко у перший же вечір...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі