Кравець знай своє кравецтво

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
89 переглядів

Здоровий критицизм науковців – річ, звичайно, дуже корисна й потрібна. І, безумовно, треба й навіть необхідно ним керуватися, рецензуючи наукові праці. Та іноді критицизм рецензентів перевищує міру, це спричиняє прикрі ляпи, і коли вони заторкують речі принципові, то такі публікації, щоб запобігти суспільній шкоді від них, треба рецензувати своєю чергою. Стаття Андрія Реутова та Дмитра Вортмана «Як нам одягати прадавніх українців?» («Критика», 2005, ч. 6), зосереджена переважно на неґативах книжки Зінаїди Васіної «Український літопис вбрання. 11000 років до н. е. – XII ст. н. е.» (Київ: Мистецтво, 2003), як видається, саме і є прикладом рецензії з такими прикрими ляпами.

Найперше зауважу, що рецензією чи критичним оглядом у строгому розумінні її назвати не можна: системного розгляду змісту праці пані Васіної читач тут не знайде, автори фактично дають оцінку кільком моментам, вихопленим навмання. І, думається, через те, що критики наперед поставили собі завдання її розгромити. Але якщо вже є така настанова, то принаймні слід було бездоганно побудувати власну арґументацію, щоб не було до чого присікатися. Про це рецензенти не подбали.

Почну з того, що вони зосереджують свою нищівну критику переважно на текстовій частині праці, тоді як основний її патос – у графічних реконструкціях одягу давнього та середньовічного населення України. Адже авторка є не науковцем-етнологом, а художницею, вона прагне передовсім графічно відтворити давній одяг, і рецензентам це відомо.

По-друге, громлячи книжку Зінаїди Васіної, автори рецензії самі досить безапеляційно висловлюють певні тези, з якими науковець, зокрема етнолог, погодитися аж ніяк не може. Ось абзац, у якому сконцентровано чи не найбільше таких, м’яко кажучи, некоректностей:

Отож «племена і народи», що їх бозна-звідки заносили в Україну міґраційні хвилі та які згодом у той чи той спосіб звідси зникали, проголошено носіями єдиної культури, яка безперервно еволюціонувала впродовж десятків тисячоліть. Мабуть, читачеві треба вірити в існування на терені України якогось невловного «автохтонного населення», яке від палеоліту до сьогодення накопичувало ті здобутки, що їх приносили міґранти. Насправді ж безперервної спадкоємности культур на будь-якому обмеженому просторі не могло існувати. Надто часто етнічні колізії мали катастрофічний характер і їх супроводжувала повна зміна населення. Траплялося, що архаїчні культури змінювали розвиненіші й навпаки.

Таке й справді інколи трапляється в процесі етноісторичного розвитку, але – наголошу – лише інколи. Загальною ж закономірністю еволюції людства, зокрема в Европі, до наших днів був іноді поступальний, іноді революційний, іноді непрямий і викривлений, але таки рух уперед. Якби більшість архаїчних культур не змінювали розвиненіші, ми й досі жили б у кам’яному віці. В матеріяльній культурі (а рецензована книжка стосується якраз однієї з її сфер) кожного реґіону, в тому числі й України, впродовж віків і тисячоліть нагромаджувалися позитивні зміни. І, звичайно, всі винаходи й нововведення – справа не самого тільки місцевого населення, досягнення і здобутки акумулювалися в його культурі зокрема й завдяки міґраціям різноетнічних груп, які потрапляли на терени України, проте більше причетні до цього все-таки абориґени, які пристосовували до місцевих природних і витворених людиною умов ті досягнення. І це абориґенне населення було саме автохтонним, із чим невідомо чому не хочуть погоджуватися панове рецензенти.

Палеолітична людність і культура палеоліту справді переважно відійшли на північ із відступом останнього льодовика. Але теж, звичайно, не повністю. А от починаючи з епохи неоліту-енеоліту, повної зміни населення на території України вже не було ніколи. Це засвідчують антропологія та археологія. Саме в цей час на українські терени прийшла...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі