Кожен четвертий – президент

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
88 переглядів

Пам’ятаю, в моєму ранньому дитинстві, яке припало на роки совєтського застою, у Білорусі на рівні офіційної пропаґанди була неймовірно популярна тема війни*. Кількість воєнних пісень на телебаченні та радіо була просто незліченна. Кіностудію «Білорусьфільм» невідомі дотепники перейменували тоді на «Партизанфільм», бо вона й справді знімала велику кількість кінострічок із позитивними героями, що ховалися в лісах, пускали під укіс поїзди та стріляли набагато краще за білоруських біятлоністів на останній олімпіяді в Турині.

Вершиною цієї ідеологічної роботи з білоруським населенням був отакий виховний момент: білорусам, надто дітям, реґулярно, з оказією та без неї, нагадували моторошну кількість воєнних жертв. Саме згадка про жертви війни ставала найважливішим моментом білоруської совєтської ініціяції, якою був вступ до лав піонерів. Це найгірших мінських учнів приймали в піонери просто в школі, під музику сурм і стукотіння барабанів. Найкращих задля цього зазвичай відвозили до Музею Великої Вітчизняної війни, де відвідування залів, присвячених звірствам німецько-фашистських загарбників, було необхідною психологічною сходинкою до урочистого пов’язування піонерського галстука. Очевидно, якраз почуття гніву та помсти мало перетворитися на ту потужну неґативну емоцію, яка на стадії читання дитячої «мантри» – клятви піонерів Совєтського Союзу – мала би сублімуватися в цілком креативний ентузіязм юного будівника комунізму.

Та найбільших «щасливчиків» піонервожаті вивозили аж до меморіяльного комплексу Хатинь. Дивлячися на вічний вогонь, слухаючи набат хатинських дзвонів, удивляючись у безконечні цвинтарі білоруських спалених сіл, піонери мали пам’ятати головне: у світі й далі триває вічний бій добра зі злом, світла з темрявою, і вони, юні піонери, тепер опинилися зовсім поряд із цією лінією фронту. (Такий собі атеїстичний аналог безсмертного афоризму Фьодора Достоєвського про те, що диявол змагається з Богом, а полем битви є душі людей. Афоризму, що знову став популярним і дедалі вживанішим в ідеологічних програмах білоруського телебачення.)

Та повернімося до хатинської ініціяції піонерів. Найвищою емоційною точкою меморіялів мали бути навіть не символічні дахи спалених хат і не пам’ятники жертвам концентраційних таборів, а три невинні берізки, які, напозір, можуть викликати тільки найсвітліші емоції. Але весь «фокус» творців меморіялу зосереджувався на тому, що їх мало бути чотири. Наголошено відсутня у правильному квадраті четверта берізка в усій жахливій матеріяльності символізувала те, чого немає: кожного четвертого знищеного у війні жителя Білорусі (тоді не говорили про голокост і не уточнювали національність жертви).

У цьому символі не було нічого випадкового. Річ у тім, що вислів «кожен четвертий» був найчастотнішим і найважливішим слоґаном совєтської ідеології на території БССР – сказати б, із урахуванням національно-історичної специфіки. Фраза, тисячу разів утілена в меморіяльних написах, текстах сумних дитячих пісень і (так само сумних) підручниках з історії, перетворилася на білоруський національний бренд і в доведеному до автоматизму вигляді ввійшла у нашу підсвідомість. Тому вже будь-яке вживання словосполучення «кожен четвертий» машинально породжувало продовження «білорус»... або «мертвий», що у цьому контексті, на жаль, сприймалося майже як синоніми.

І тепер, чверть століття по тому, знайомий слоґан і далі раз-по-раз лунає в нас і викликає окреслене поле асоціяцій, перша з яких – совєтське дежавю і виразне відчуття, що Велика Вітчизняна війна так і не скінчилася в головах деяких білоруських політиків. І йдеться навіть не про помпезне святкування між представників влади чергових роковин перемоги, і навіть не про те...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі